ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам статей

Алфавіт по авторам :
| | & | ( | ) | . | / |


1. Олексій Балух (Чернівці)  БУКОВИНА У СКЛАДІ МОЛДАВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У 40-Х РОКАХ XIV - ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ XVI ст.: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ (II)
2. Олексій Балух (Чернівці)  БУКОВИНА У СКЛАДІ МОЛДАВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У 40-Х РОКАХ XIV - ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ XVI СТ.: ІСТОРІОГРАФІЯ ПИТАННЯ
3. Олексій Балух (Чернівці)  БУКОВИНА У ПРИКОРДОННИХ СТОСУНКАХ МОЛДАВІЇ ТА ПОЛЬЩІ В 1500-1538 рр.
4. Олексій Балух (Чернівці)  ІСТОРІЯ ПІВНІЧНОЇ ЧАСТИНИ БУКОВИНИ У КОНТЕКСТІ МОЛДАВСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИНИ ЗА ЧАСІВ ОЛЕКСАНДРА І ДОБРОГО (1400-1432 РР.).

Олексій Балух (Чернівці) , БУКОВИНА У ПРИКОРДОННИХ СТОСУНКАХ МОЛДАВІЇ ТА ПОЛЬЩІ В 1500-1538 рр.


У статті на основі аналізу джерел і наукової літератури проаналізовано стан польсько- молдавських прикордонних відносин першої третини XVI ст. у контексті історії Буковини, висвітлено періоди господарювання молдавських воєвод та їх боротьбу за Покуття, яка негативно позначилася на буковинських землях.
Ключові слова: Буковина, Молдавія, Польща, прикордоння, Покуття, Петру Рареш, Сигізмунд І.
У результаті підписання мирного договору з Молдавією 1499 р., за яким Стефан III повинен був надавати союзникам по антиосманській коаліції військову допомогу, правителі Польщі сподівалися, що конфлікти з молдавським господарем припиняться. Але, незважаючи на це, уже на початку XVI ст. польсько-молдавські відносини знову набувають конфліктного характеру. Це пов’язано із невирішеним у 1499 р. питанням щодо Покуття. На думку деяких істориків, його невирішення поляками полягало у неповерненні Польщею боргу в 1 тис. рублів сріблом, позичених нею в 1388 р. у Петру І Мушата в заставу Покуття1. Тому Стефан III прагнув приєднати його до своєї держави, а, отже, вимагав від польського короля Яна Ольбрахта через своїх послів, щоб останній відступив Покуття Молдавії. Король все-таки схилявся до врегулювання цього конфлікту шляхом передачі Покутської землі Стефану III, оскільки у Пруссії назрівав конфлікт з Тевтонським орденом, а мати за спиною такого небезпечного противника, як Молдавія, Ян Ольбрахт, очевидно, не бажав 2.
Однак уже 17 червня 1501 р. помер король Польщі Ян Ольбрахт3, який так і не владнав конфлікт з Молдавією щодо Покуття. Скориставшись таким перебігом подій, молдавський господар Стефан III направив своє військо на Покуття і Поділля, де воно спустошило польські володіння, щоб цим самим наочно показати Польщі всю серйозність своїх територіальних домагань 4, а також у вересні в результаті прикордонної сутички частина мешканців Поділля на певний час була спроваджена до Молдавії5.
Тим часом Османська імперія продовжувала нарощувати свій військовий потенціал. Тому з метою недопущення нових нападів на молдавські землі, зокрема і на території Чернівецької та Хотинської волостей, Стефан III направляє свого посла до Стамбула.
Владнавши відносини з Османською імперією (у червні 1501 р. було підписано мирну угоду з турецьким султаном6), господар Молдавії знову починає претендувати на Покуття. Використавши військові дії нового короля Польщі Олександра І (1501-1506), який був також і великим князем литовським, проти великого московського князя Івана III, Стефан III хотів окупувати Покуття7, а після цього шляхом переговорів закріпити його за Молдавією. Отже, новим польським королем було обрано брата колишнього короля, великого князя литовського - Олександра І. Як зазначає
А. Жуковський, „Стефан III намагався жити з ним у мирі”, а також зауважує, що „в 1501 р. вибачився перед Олександром І за те, що не зміг прибути на його коронацію і передусім бажав, щоб устійнити спільну границю”, і щоб „визнати зверхність Молдавії над Буковиною” (територію над Прутом, Сіретом, Черемошем і Сучавою)8. Однак, на думку автора, Стефан III мав би вимагати визнання зверхності над Покуттям, а не над „Буковиною”, оскільки остання була вже у складі Молдавії і щодо неї в цей час не велося ніяких переговорів9.
Та все ж обидва глави держав домовилися про проведення переговорів стосовно покутської проблеми та інших, які були призначені на 30 вересня 1502 р. Проте у встановлений час польська сторона не прибула на цю зустріч, що стало причиною того, що вже у жовтні 1502 р. добре озброєне молдавське військо за наказом Стефана III перетнуло польсько-молдавський кордон, окупувало Покутську землю аж по Галич10. Одразу ж були призначені туди пиркелаби і гарнізони у фортеці, митники у містах і торгах11. Як зазначає
А. Жуковський, посилаючись на коменданта міста Львова, „Стефан III знищив сплави у Карапчеві та вимагав мита в Коломиї та Галичі”12. Отже, Покуття було приєднане на певний час до Молдавської держави.
Про похід молдавських військ у землі, підвладні Польщі, свідчить також „Повідомлення краківського декана Кжицького у польському сеймі в листопаді 1502 р. про вторгнення молдаван і турків та про нібито симпатії до них жителів Поділля та Молдавії”13. Зокрема, у ньому йшлося „про вторгнення ворогів у королівство”, а також, що „Валах (Стефан III. - О. Б.) організував сам напад і взяв у ньому участь”. Однак відомо, що воєвода Молдавії, який вже був тоді літньою людиною, страждав хворобою суглобів і не міг сидіти у сідлі, навряд чи міг безпосередньо керувати ходом битви в умовах сирої осінньої пори14. Досить важливим є наступне твердження: „Валах зібрав свій народ і приєднав до себе турків і (...) з усім військовим спорядженням заявив, що хоче завоювати фортеці, такі як: Галич, Бучач, Червоний, Язловець і Кам’янець”, а також зазначалося, що ..якщо ваша величність (король Польщі Олександр І. - О. Б.) бажає збирати землі Поділля, які під впливом подій починають хвилюватися та переходити до Валаха, то потрібно спинити загарбників”15. З цього слідує, що молдавський господар, окрім нападу на Покуття, здійснив вторгнення і в Подільську землю, а також свідчить про участь у вказаних вище подіях турків, з якими молдавський господар у 1501 р. поновив мирну угоду.
Цікавим видасться й твердження А. Жуковського про напад на Покуття 1502 р. „Комендант міста Львова писав до польського короля, що Стефан рекрутував у цій Буковині (можливо, Покутті. - О. Б.) 3000 людей, які піддалися Молдаванові (читай: Стефанові) і втекли до нього; він дав їм зброю і за два тижні мав би їх перевіряти”16. Можна припускати, що населення Покуття прихильно зустріло Стефана III і навіть почало приєднуватися до його війська, а також, що Покутська земля була загарбана ним.
Польський уряд намагався шляхом переговорів вирішити цей територіальний конфлікт. З цією метою 3-5 листопада 1503 р. до міста Чернівці, де перебував молдавський господар, прибув польський посол Миколай Фірлей17. Проте триденна зустріч Стефана III з послом Польщі завершилася для останнього безрезультатно, до консенсусу вони так і не дійшли, очевидно тому, що господар Молдавії не бажав відступати з Покуття, і воно залишалося під Молдавією аж до самої смерті воєводи Стефана III, яка сталася 2 липня 1504 р.
Після 47-річного правління молдавський воєвода Стефан III Великий перед своєю смертю примусив молдавських бояр присягнути на вірність своєму синові Богдану. Тобто новим господарем Молдавії став Богдан III (1504-1517), прозваний Однооким. Його також називали Кривим, Страшним (чел Грозаву) 18.
Бажаючи встановити тісніші взаємовідносини з Польщею, господар Богдан III надіслав до королівства своє посольство з проханням видати за нього сестру польського короля - Єлизавету. Взамін за це Олександр І вимагав повернути раніше загарбане Покуття, а також укласти союз. Тому вже у вересні 1505 р. молдавські військові загони, старости, митники та ін. залишили Покутські землі і відступили на терени Чернівецької або Хотинської волостей. А на початку 1506 р. було укладено попередній шлюбний контракт між Богданом III і Єлизаветою19.
Незважаючи на повернення Польщі Покутської землі та укладення шлюбної угоди, після смерті Олександра І, а саме 19 серпня 1506 р.20, новий польський король та великий князь литовський Сигізмунд І (1506-1548) відмовився видавати свою сестру Єлизавету за молдавського господаря та укладати союзну угоду з Молдавією. Отже, польсько-молдавські відносини знову різко погіршилися. Ця відмова і стала причиною молдавсько- польської війни, яка тривала з 1506 до 1510 р.21
При посередництві угорського короля Владис- лава II, з яким Богдан III ще у 1509 р. відновив договір про військову взаємодопомогу22, 17 січня 1510 р. був укладений польсько-молдавський мирний договір23. За умовами цього договору була врегульована взаємодія прикордонних старост. На думку О. Масана, „включення у договір цього пункту свідчить про те, що існувала реальна потреба у взаємодії прикордонних старост”24.
Отже, польсько-молдавська війна 1506-1510 рр. завершилася, але внаслідок цього військового конфлікту прикордонні райони неодноразово спустошувалися, від чого постраждало ряд міст і безліч сіл, зокрема Чернівці і Хотин на Буковині не були винятком. Вона також поставила у скрутне становище Молдавію.
Тимчасове покращення молдавсько-польських взаємовідносин змінилося наприкінці 1514 р. на нові суперечки, які виникли через прикордонні конфлікти.
Як зазначає О. Масан, „у цей час на буковинсько- покутському і буковинсько-подільському кордоні становище було далеким від ідеального”, „найбільше невдоволення молдавського господаря Богдана III викликали навіть не стільки випадки провокації та ексцесів, скільки агітація, яка була організована польськими старостами у прикордонних районах Молдавії, напевно, передусім на буковинських землях, з метою переманювати місцевих селян у покутські помістя магнатів Ходецьких, що зазнали спустошень під час попередніх прикордонних конфліктів” 25. Такі дії польської сторони робилися, передусім, з метою повернення на землі Південної Польщі людей, яких переманив на свій бік ще Стефан III Великий - батько Богдана III.
Однак навесні 1517 р. воєвода і господар Молдавії Богдан III Одноокий раптово помер, але встиг залишити на Сучавському престолі свого одинадцятирічного сина Стефана IV (1517-1527) Молодого, якого прозвали Стефаницею (Штефа- ницею)26.
Після смерті господаря Богдана III у державі настала внутрішньополітична криза. Через те, що новий молдавський господар був неповнолітнім, усю повноту влади у Молдавії перейняли великі бояри на чолі з Лукою Арборе27. Ці події викликали конфлікт між боярською радою і прихильниками малолітнього господаря. Проте уже на початку грудня 1517р. боярська рада уклала від імені господаря Стефана IV новий союзний договір із Польщею28. За його умовами підтверджувався та поновлювався „вічний мир” між Молдавією та польським королем Сигізмундом І. Король Польщі зобов’язувався також захищати територію держави (зокрема і землі Буковини) від османських зазіхань і гарантував у разі потреби Стефану IV і його брату Петру притулок у польській землі на випадок, якщо він втратить владу у Молдавії. В свою чергу, Стефан IV зобов’язувався не надавати допомогу ворогам Польщі, зокрема султану. Остаточний варіант тексту цього договору був затверджений польським сеймом у Кракові і виданий у Хирлові молдавською стороною 4 травня 1518 р.29 Також були підтверджені та поновлені обов’язки старост на польсько-молдавському прикордонні30. Зокрема, перестає згадуватися сороцький староста, а щодо хотинського та чернівецького - все залишалося без змін.
Уже на початку серпня 1519 р. була укладена додаткова молдавсько-польська угода, суть якої полягала у дотриманні “обома сторонами права пограничного”31. Цікавим є те, що у документі згадуються і старости буковинських волостей, а саме: хотинські - Гриневич і Талаба, та чернівецький - Петріка32.
Зокрема, польська і молдавська сторони домовилися про те, що кожного року їхні делегації будуть збиратися і проводити двосторонні „сейми”: один на Трійцю - біля Хотина, а інший - через два тижні - біля Снятина (на Колачині. - О. Б.). „Сейми” повинні були відбуватися почергово, то на польському боці, то на молдавському33.
У 1523 р. відбулася зустріч молдавського посольства на чолі з Л. Кирже з королем Польщі Си- гізмундом І34. Зокрема, на подільсько-хотинському і на коломийсько-чернівецькому відтинках польсько- молдавського кордону сторони не згадували про які-небудь непорозуміння, на відміну від брацлавсько-сороцької ділянки, де час від часу траплялися нові проблеми. З погляду на це Л. Кирже запропонував (від імені господаря Молдавії) провести на проблемній ділянці „сейм”35.
Однак у січні 1527 р., перебуваючи у Хотинському замку, Стефан IV помер. На нашу думку, його отруїли власні бояри. Молдавський господар був похований у Путнянському монастирі на півдні Буковини, як і його попередники. Свідченням того, що політика Стефана IV була спрямована на зближення із сусідніми державами, є запис у Молдавсько-польському літописі: „При Стефані (IV. - О. Б.) країна (Молдавія. - О. Б.) була в мирі зі всіма сусідами”36.
У результаті несподіваної смерті господаря Стефана IV Молодого новим молдавським господарем став Петру Рареш (1527-1538), який продовжував протягом перших років свого господарювання зовнішньополітичний курс своїх попередників на зміцнення відносин з Польщею. Восени 1527 р. був укладений новий союзний договір, який у загальних рисах повторював умови попередніх договорів37. Угода була доповнена конвенцією, що стосувалася прикордонного співробітництва старост та їх повноважень, а також торгівлі і митниці.
З метою усунення прикордонних проблем у березні 1528 р. маршал корони Станіслав Хо- децький був направлений у Молдавію. Разом із молдавським господарем вони домовилися скликати „спеціальний сейм” за участю польських і молдавських комісарів. Польську сторону повинен був представляти каштелян (власник замку) Львова - Єржи Крупський. З певних причин він не зміг виконати цю місію. Відсутність польського вельможі господар сприйняв як власну образу. У цьому ж році молдавський господар, а також деякі чиновники почали все частіше скаржитися королю Польщі на насильства з боку шляхти у прикордонних володіннях, зокрема в Буковині. У січні 1529 р. ситуація погіршилася ще більше. Петру Рареш направив посла до короля Сигізмунда І і вони домовилися про призначення змішаної комісії на 28 березня38. Однак і ця зустріч не відбулася, оскільки тоді не з’явилися представники молдавської делегації у зв’язку із протокольними непорозуміннями.
На початку 30-х рр. XVI ст. розпочався новий польсько-молдавський конфлікт. А вже влітку 1530 р. Петру Рареш починає висувати територіальні претензії до Польщі, вимагаючи „отческое ему достояние возвратить , що означало відновлення боротьби Молдавського воєводства за Покуття. Отже, польсько-молдавська взаємодія старост на прикордонні продовжувалася недовго і була змінена черговими прикордонними конфліктами.
Врешті-решт у грудні 1530 р. Петру Рареш завойовує Покуття. Захоплення Покутської землі молдавськими військами відбулося в рамках анти- ягеллонської коаліції з „мовчазної згоди турецького султана”. Проте султан почав вести подвійну гру і задовольнив прохання польського короля Сигізмунда І щодо звільнення польських володінь від молдавських військ. Тому незабаром, у серпні 1531 р., поляки витіснили війська Петру Рареша з Покуття. Перегрупувавши свої сили, він знову на чолі молдавського війська рушив проти Польщі. Але поляки перестріли його біля містечка Обертин (на Покутті) та завдали його війську нищівної поразки 22 серпня цього ж року40. У Молдавсько- польському літописі, зокрема, записано: „Петро воєвода воював землю Польську, тричі спалював Покуття та поблизу Серета наших (поляків. - О. Б.) побив. Але біля Обертин добре отримав від поляків по голові, так що й сам ледь врятувався, а всю здобич та зброю, яку мав із собою, відібрали”41. Після цього поляки не зупинилися, а продовжили просування вперед, спустошивши Чернівці, Хотин та інші міста і села на території між верхів’ями Сучави і Середнім Дністром42. Однією з причин поразки військ молдавського господаря була зрада певної частини великих бояр, які усвідомили, що перемога господаря в цій битві ще більше посилила б владу і вплив Петру Рареша у країні.
Після Обертинської поразки господар Молдавії хотів стратити зрадників, одним з яких був і хотинський староста Влад. Однак Петру Рарешу було не до снаги подолати боярську опозицію, тому в подальшій боротьбі це дало про себе знати43.
Польський король розумів, що напади на Покуття продовжаться і що це не остання перемога, але можливі й поразки. Тому Сигізмунд І направив до Стамбула своє посольство, якому доручено було просити султана Сулеймана І, щоб той заборонив Петру Рарешу як своєму васалу нападати на Покуття. Султан сказав, що це захоплення є самовільним, і господар за це буде покараний, бо він є васалом Османської імперії. Але і Петру Рареш направив молдавських послів до султана, які надали свою інтерпретацію подій 1530-1531 рр. Тому Порта підтримала Молдавію й наказала Сигізмунду І негайно звільнити молдавські землі. На думку автора, мова мала йти саме про Буковину, яку в 1531 р. поляки спустошили і могли її утримувати задля того, щоб поплатитися молдавському господарю за напад на Покуття. Однак і в цьому випадку проявилася подвійна гра султана, який почергово підтримував то одну, то іншу країну.
Активізувавши воєнні дії проти польсько- литовської держави у межах антиягеллонської боротьби, молдавський господар Петру Рареш у той же час брав участь у польсько-молдавських переговорах щодо Покуття, які велися практично постійно. На них були присутні османські посли, представники Я. Запольяї та інші. Проте вони затягувалися на невизначений термін і врешті-решт ні до чого не призвели, що відповідало османським задумам44.
Ситуація для Петру Рареша погіршувалася ще й тим, що на початку 1533 р. Польське королівство та Османська імперія уклали між собою „вічний мир”. Цим договором султан закріпив право сюзеренітету над Молдавією, а також обіцяв Сигізмунду І врегулювати польсько-молдавський конфлікт на його користь45.
Влітку 1533 р. через польського посла було передано послання королю Польщі про те, що господар все знає про зносини Стамбула і Кракова, тому і було запропоновано відмовитися від союзу із султаном і вступити до антиосманської боротьби. Петру Рареш зобов’язувався також закінчити військові дії проти Польщі, якщо Сигізмунд І надасть Молдавії винагороду за Покуття та грошову допомогу. Але Польща відмовилася задовольнити ці вимоги молдавського господаря46.
Влітку 1535 р. Петру Рареш, скоординувавши дії з московським урядом, знову здійснив похід на Покуття. Зокрема, Сигізмунд І зазначав, що молдавські війська двічі нападали на польські володіння47.
Прикордонна польсько-молдавська війна тривала до 1538 р., коли польське посольство нарешті домовилося із султаном скинути Петру Рареша з господарського престолу48. За спільною домовленістю на початку серпня 1538 р. Польща розпочала похід на Молдавію49. Відмова платити данину стала приводом для виступу Сулеймана І на чолі понад 150-тисячного війська проти Молдавії. Польське військо, „над яким був гетьман Ян граф із Тарнова, підійшло до Хотина’’ і 18 серпня взяло його в облогу, “і штурмували Хотин два тижні, так що Петро воєвода до нього (Яна Тарновського) приїхав, і там королівському гетьману поклонився, і присягнув польському королю зі всіма своїми панами”50.
Зраджений боярами, Петру Рареш вирішив владнати відносини з Польщею шляхом укладення мирної угоди. З цією метою ЗО серпня він прибув до Хотина, де і уклав союзну і мирну угоди з Польщею51, яка в основному повторювала тексти передніх договорів. Однак поляки відмовилися надати молдавському господарю допомогу, оскільки між Туреччиною та Польщею був „вічний мир”. Після цього польське військо рушило на Поділля, а Петру Рареш змушений був тікати у Трансільванію52.
Отже, під час господарювання у Молдавії Сте- фана III та Богдана III стан польсько-молдавських відносин залишався вкрай напруженим, що негативно позначилося на воєнно-політичному становищі прикордонних володінь, зокрема Буковини. Однак недовге правління господаря Молдавії Стефана IV Молодого було найбільш продуктивним і відносно найспокійнішим у розвитку польсько- молдавських відносин, зокрема на північному прикордонні. У результаті більш ніж десятирічного господарювання та непродуманих військово- політичних дій молдавського господаря Петру Рареша з 1538 р. розпочалося тривале османське панування над територією як усієї Молдавії, так і північномолдавських земель (Буковини), що в подальшому негативно вплинуло на економічне, територіально-адміністративне, політичне і демографічне становище на території між верхів’ями Сучави і Середнім Дністром.
... - C. 69-70; Czamanska I. Moldawia і Woloszczyzna ... - S. 187-189.
11 Стати В. История Молдовы ... - С. 77.
12 Жуковський А. Історія Буковини ... - C. 62.
13 Исторические связи народов СССР и Румынии в
XV - начале XVIII в.: Документы и материалы: в 3 т. - М.: Наука, 1965. -Т.1. - С. 87-89.
14Фішер Е. Козмин: До питання про історію польсько- молдавської війни 1497 року. - Чернівці: Зелена Буковина, 2004. -76 с.
15Исторические связи народов СССР и Румынии ... -С 88.
16 Жуковський А. Історія Буковини ... - C. 62.
17Documente lui §tefan cel Mare / [Publ. de I. Bogdan], - Bucureçti: Socec & Со, 1913. - Vol.2. - P. 472-482.
18СтатиВ. История Молдовы ... - C. 133-134.
19Масан О. Буковина як об’єкт міжнародних відносин ... - C. 70.
20 Там само. - C. 70.
21Мохов Н. А. Молдавия эпохи феодализма. - Кишинев: Картя Молдовеняскэ, 1964. - С. 200.
22 Очерки внешнеполитической истории ... - С. 101.
23Documente privitoare la istoria Românilor culese de E. Hurmuzaki [Culese, adnotate §i publicate de Nie. Densuçianu], - Bucureçti: s.e., 1891. - Vol. II, partea 2: 1451-1510. - P. 613-617, 624-631.
24Карпо B. JI, Масан О. M. Роль хотинського і чернівецького старост у польсько-молдавському прикордонному співробітництві (друга половина XV - перша половина
XVI ст.) // Питання історії України: 36. наук, статей. - Чернівці, 2002. - Т.5. - С. 114.
25 Масан О. Буковина як об’єкт міжнародних відносин ...-С.72.
26Стати В. История Молдовы ... - C. 134.
27 Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Западной Европы в XV-XVI вв.: Елавные тенденции политических взаимоотношений. - М.: Наука, 1984.-С. 131.
28 Documente moldoveneçti delà Stefanicä Voevodi (1517-1527) / [Publ. de M. Castächescu]. - Ia§i: Brawo, 1943. - P. 502-507.
29 Там само. -P. 491-496.
30 Там само.-P. 495, 506, 512-513.
31 Там само. - Р. 516-520.
32Буковина: історичний нарис / [відп. ред. В. М. Ботушан- ський]. - Чернівці: Зелена Буковина, 1998. - С. 144.
33Карпо В. JI, Масан О. М. Роль хотинського і чернівецького старост ... - C. 114.
34 Documente moldoveneçti delà Stefanicä Voevodi ... -P. 539-540.
35 Масан О. Буковина як об’єкт міжнародних відносин ... -С. 74.
36Молдавско-польская летопись 1352-1564 гг. // Славяно-молдавские летописи XV-XVI вв. - М.: Наука, 1976-С. 121.
"Documente privitoare la istoria Românilor culese de E. Hurmuzaki [Culese, adnotate §i publikate de Nie. Densuçianu], - Bucureçti: s.e., 1892. - Vol. II, partea 3: 1510-1530. -P. 461.
38Ciobanu V. Aspärätor al moçtenirii lui Çtefan cel Mare //Petru Rareç / red. coord. L. Çimanschi. -Bucureçti: Editura
Academiei RSR, 1978. - P. 116-117.
39 Славяно-молдавская летопись Макария 1504-1551 гг. // Славяно-молдавские летописи XV-XVI вв. - М.: Наука, 1976.-С. 83.
40 Масан О. Буковина як об’єкт міжнародних відносин ... -С. 76; Plewczynski М. Obertyn 1531 /Marek Plewczynski. -Warszawa: Wyd. Bellona, 1994. - S. 169.
41 Молдавско-польская летопись 1352-1564 гг. ... -С.
122.
42 Ureche G. Letopisetul Tarii Moldovei (...) de la Drago§- voda pma la Aron-voda / [Ureche G.] // Ureche G., Costin M, Naculce I. Letopisetul Tarii Moldovei...: Cronici / Ingr. textelor, glosar §i indici de T. Celac. - Chisinau: Hyperion, 1990. - P. 76.
43 Очерки внешнеполитической истории ... - С. 116.
44Там само. - С. 117-118.
45 Там само. - С. 118.
46Там само. - С. 118-119.
47Еонца Е. В. Молдавия и османская агрессия ... - С. 86-87.
48Масан О. Поміж військових лихоліть (з історії міста й околиць у XVI-XVII ст.) 11 Буковинський журнал. -2007.-Ч. 4.-С. 73.
49 История Руминии / [Координаторы И. Болован, И-A. Поп и др.; пер. с рум.] - М.: Весь мир, 2005. - С. 273.
50Молдавско-польская летопись 1352-1564 гг. ... -С.
122.
51 Moldova in contextul relatiilor politice internationale. 1387-1858: Tratate / [Alcatuilor I. Ieremia], - Chisinau: Universitas, 1992. - P. 166-167.
52 Масан О. Буковина як об’єкт міжнародних відносин ...-С. 76.
Алексей Балух (Черновцы) БУКОВИНА В ПОГРАНИЧНЫХ ОТНОШЕНИЯХ МОЛДАВИИ И ПОЛЬШИ В 1500-1538 гг.
В данной статье на основе анализа источников и монографической литературы проанализировано состояние польско-молдавских пограничных отношений первой трети XVI в. в контексте истории Буковины, освещены периоды правления молдавских воевод и их борьба за Покутъе, что негативно от- разилося на буковинских землях.
Ключевые слова: Буковина, Молдавия, Польша, програничье, Покутье, Петру Рареш, Сигизмунд I.
Aleksey Balukh (Chernivtsi)
BUKOVINA IN BORDERLAND RELATIONS OF MOLDAVIA AND POLAND IN 1500-1538
The body of the article goes on to discuss the military and political relations between Poland and Moldavia in the first third ofXVI century in the context of history of Bukovina and their struggle for Pokuttie.
Key words: Bukovina, Moldavia, Poland, borderland, Pokuttya, Petru Raresh, Sigismund I.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2019