ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам книг

> Книги по рубрикам >
Книги > К > Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. - Кривуля О. М. , Харків 2000

Алфавiт по авторам :
| 1 | 2 | 6 | 8 | А | Б | В | Г | Д | Е | Ж | З | И | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Э | Ю | Я |


Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. - Кривуля О. М. , Харків 2000

С. Куцепал (Полтава) Дві моделі влади в постмодерн!


Незаперечним фактом є твердження про те, що одним із завдань філософії є критичний аналіз оточуючого нас світу. Здійснити такий аналіз неможливо, якщо дослідник не звернеться до проблем влади, оскільки саме влада розподіляє індивідів на категорії, вивчає їх згідно зі своїми власними потребами та уявленнями і, в результаті, або ототожнює їх з собою, або .нав'язує їм свої закони, свою істину. Влада перетворює індивідів на підлеглих, які повинні підкорятись встановленому закону та визнавати нав'язану їм істину. Все це пояснює, чому таке велике значення приписується суб'єкту влади. З точки зору М. Фуко поняття суб'єкт має два значення: 1) особа, що підкорена іншій через контроль і залежність; 2) особа, зв'язана зі своєю власною тотожністю через самосвідомість або знання про себе. Але в обох випадках це поняття «нагадує про таку форму влади, яка уярмлює і робить підлеглим».

Найвідоміше визначення влади стверджує, що влада - це панування одного над іншим або іншими. Спробуємо розглянути дві оригінальні моделі влади - М. Фуко і Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі.

Розуміння влади у М. Фуко має одним із своїх витоків концепцію па-ноптичності Бентама, а тому основними атрибутами влади є піднадзорність та карність. Влада пронизує собою соціальне тіло, утворюючи безкінечну необмежену площину ієрархії підвладності. В цій площині, подібно до атомів Демокріта, рухаються анонімні індивідууми, утворюючи соціум тією мірою, якою вони можуть контролювати один одного, впливаючи на долі та вчинки інших. Отже, «паноптика - чудесна машина, котра фабрикує з найрізноманітніших бажань однорідні наслідки влади».

Шдозра - ось ідеальний стан влади, бо вона розокремлює індивідів, утворює паноптичну спільноту, де будь-яка зміна поведінки індивідуума, хай навіть зовсім незначна, миттєво фіксується, кваліфікується наглядачем і має наслідком неминуче покарання. Демократичність - це найбільш підозріла ознака, що насторожує і примушує триматись у рамках власного тіла, і влада, таким чином - це безперервний зовнішній примус утримування в кордонах, вона не допускає розростання, виходу за межі свого тіла; примусова статичність - це змога контролю й уникнення небезпеки для самої влади, адже боротьба з владою - це ніщо інше, як прагнення влади заради владарювання.

Влада-, з точки зору М. Фуко, не є ні субстанцією, ні сутністю, котрі визначають Зовнішню силу, влада - це складна мережа і дуже рухлива стратегія. Це - діяльність, певна сукупність відносин, нестабільних та неозначених дій, результат структурних відносин, В роботі «Історія сексуальності» М. Фуко стверджує, що владу можна виявити скрізь, і не тому, що вона все поглинає, а тому, що вона виходить звідусіль. І «ця» влада в усіх своїх постійних, повторюваних, інертних, самовідтво-рюваних характеристиках є ні чим іншим, як наслідком сукупності, що проступає крізь усі рухливі взаємодії, зчепленням, котре утворюється з них усіх і, в свою чергу, намагається зафіксувати їх.

Подальший розвиток проблема паноптичності отримує в ризоматичній концепції влади Ж. Дельоза і Ф. Гваттарі. (Сам термін «ризома» залозичений з ботаніки і позначає корневу систему рослини, яка позбавлена центрального кореня, тобто сітка переплетеного коріння постає субстанціально рівнозначною). В такій системі функції влади від персонажа (суб'єкта) певною мірою перебирає на себе ризома, головним завданням якої є вже знайомий нам нагляд за пересуванням персонажа, позначення відповідними індексами та мітками пройдений ним шлях.

Таким чином, влада стає органічно розподіленою по всій безкінечності ризоми, поміж усіма елементами, а тому правомірно говорити про певну паноптичність ризоми, де спостерігається взаємозумовленість, під-надзорність елементів, взаємозалежність, пов'язаність конотативними зв'язками.

Ризоматична ситуація зумовлена удаваною безмежністю' влади, котра ніби-то не окреслена в певному просторі, всі, навіть персонаж (суб'єкт), наділені фрагментарним владним потенціалом, а тому немає можливості сперечатись за владу як за її наявність, а історія, що оповідаєься, потенційно безкінечна. Якщо ж навіть за допомогою фантазії уявити, що в ризомі можлива ситуація кінця, це все одно не буде кінцем по-справжньому, оскільки він тут мислиться як згортання конотативних зв'язків, шляхів поєднання елементів до первісного денотата, котрий розпочав процес. Але цей же найперший активізований елемент має потенцію зворотньої актуалізації, а тому «кінець» - це ніщо інше як «розповідь про кінець», тобто продовження історії.

Дельоз та Гваттарі не зупиняються лише на ризомі і створюють шизо-аналіз - спробу заперечення будь-яких форм ідеологічного покріпачен-ня та самоототожнення на засадах ідеології. Людина залишається сам на сам з грізним, шаленим, прекрасним в своїй шаленості світом, де панують «бажання», «флюїди», «корпускули», «потоки», а невід'ємною складовою життя є смерть. Проект шизоаналізу відмовляється від утвердження захищеності світу та людини у царині мови та логічної репрезентації; робиться акцент на несвідомому характері дій як соціальних механізмів (в першу чергу - влади), так і окремих суб'єктів, життя суспільства, «соціальне поле» наскрізь просякнуте несвідомим. Суспільство постає як регулятор імпульсів бажання, певна система правил та аксіом. Бажання є одночасно і виробництвом, і продуктом цього виробництва, і тією головною силою, котра здійснює владу.

Отже, ми бачимо, що влада, її генеалогія, сутність та прояви - це одна з вічних тем філософської рефлексії, оскільки само існування людства базується на підкоренні одного індивідуума іншому, і які б форми не приймало це підкорення, мета завжди одна й та ж сама - «наглядати і карати».




Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2022