ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам книг

> Книги по рубрикам >
Книги > К > Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. - Кривуля О. М. , Харків 2000

Алфавiт по авторам :
| 1 | 2 | 6 | 8 | А | Б | В | Г | Д | Е | Ж | З | И | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Э | Ю | Я |


Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. - Кривуля О. М. , Харків 2000

Н. М. Ємельянова (Донецьк) Правовий нігілізм у перехідному суспільстві


Нігілістичний тип критичного мислення, властивий суспільству, що переживає кризові часи, побудований на радикальному запереченні тих цінностей, що категорично утвердилися. Криза культури постає як результат знищення раціональності соціальної дії, але одночасно є наслідком будь-якого конструктивного ривка людства на шляху прогресу. В основі своїй критичний розум позитивний, бо він ламає інертність буття і долає рутинність мислення. Гуманістичний нігілізм, що спрямовує людину на пошуки виходу із «руйновища» технічної цивілізації, втілює в собі рефлексію духа часу.

У той же час, заперечення усталених інгредієнтів світогляду провокує суспільну свідомість на сприйняття соціальної дійсності як ціннісне порожньої. Це породжує парадоксальну ситуацію, за якої сама відсутність норм сприймається як норма. Втрата ціннісних орієнтирів призводить до стагнації духа і до масового скепсису. Умонастрій, що акумулює в собі негативно-байдуже ставлення до оточуючого, пронизує всі сфери буття. Нігілізм, будучи «негативним» способом світовідчуття, набуває безліч смислових аспектів: філософський - як своєрідний метод теоретичного аналіза цінностей; естетичний - як утвердження культа нічим не обмеженої свободи творчості; прагматичний - як заперечення об'єктивного знання і результатів пізнавальної діяльності суб'єкта; національно-етнічний - як забуття своєї історії і негативна оцінка національного суверенітету; правовий - як зневажання нормами права. Правовий нігілізм основується на запереченні як соціальної, так і особистішої цінності права. З одного боку, він включає в себе заперечення державою права як свого самообмежувача. З іншого - він висловлює заперечення того ж права «масовою» людиною. У результаті складається така ситуація: влада, що створює право, зневажає розроблені нею ж закони, а народ, що співвідносить з цими законами свою поведінку, не бажає їх виконувати. Якщо законослухняність громадян розвинутих західних країн

стала більше правилом, ніж винятком, то в постсоціалістичному просторі дане співвідношення є прямо протилежним. Відторгнення нав"яза-них згори правових норм, прагнення до ігнорування законодавчих актів, і, в той же час, слабка інформованість у них стали небезпечними симптомами нашої суспільної свідомості.

Елементи правового нігілізму спостерігались ще в сиву давнину. Так, давньогрецькі софісти, переконані у відносності соціальних цінностей, вважали багато положень, справедливих по закону, ворожими людській природі. Звідси витікала подвійна мораль: при свідках рекомендувалося шанувати закони, а наодинці -слідувати своїм «вродженим началам». Хибність соціально-етичних норм підкреслювали і кініки, котрі проголосили пріоритет «природної гармонії», заснований на натуралістичному підході до людини. Епікур, на думку якого закони створюються заради блага мудрих, допускав можливість їх порушення в тому випадку, якщо вони «не влаштовують» людей.

Багато мислителів минулого були прибічниками примусових заходів у галузі виконання права. Думки про те, що права громадян повинні бути обмежені законодавчим шляхом, висловлювали Геракліт, Платон, Арістотель. У Новий час актуалізувалась проблема єдності права і свободи особистості. Кант же вважав моральним лише той закон, котрий придушує справжні схильності індивіда: «Кожний наділений владою завжди буде зловживати своєю свободою, коли над ним нема нікого, хто розпоряджався б ним у відповідності з законами... Із такої кривої тісини, як та, з котрої зроблена людина, не можна зробити нічого прямого» [1, с. 190].

Розмежування понять права і закона було зроблено в концепції Гегеля. Він застерігав, що зміст права може бути викривленим в законодавстві, тому не все, подане у формі закону, є правом. «Справжнє неправо являє собою злочин, у котрому не поважається ні право в собі, ні право, яким воно мені здається, в котрому, відповідно, порушені обидві сторони, об'єктивна і суб'єктивна» [2, с. 141]. Очевидно, таке порушення було властиве і «неправу» , що пронизувало протягом віків нашу історію. Правовий нігілізм виріс із беззаконь самодержавства і кріпосництва, а потім - із репресивного законодавства адміністративно-командної системи і «телефонного» права часів застою. Якщо Писарєв і Бакунін вважали право «намордником» для народу, то Сталін і Вишинський зробили його справді кровавим молохом.

Безсумнівний при тоталітарній владі «попит» на злочинців задовольнявся за допомогою права, що стало деяким наслідком держави. Право розцінювалось як комплекс команд, що виходили від держави, яка набула статусу вищої цінності. Головною функцією юрисприденції було теоретичне обгрунтування режиму політичної влади. Перетворившись на «відживший» соціальний інститут, право стало сприйматися як найменш досконалий спосіб регулювання суспільних відносин. Гуманістичний зміст правової норми піддавався категоричному запереченню; пріоритетною стала звинувачувальна спрямованість судових процесів. Як інструмент влади право продовжувало Існувати і в часи «розвинутого соціалізму». Послідовність владної диктатури забезпечила силу тоталітарного режиму, але й обумовила соціальне-дефектний стан людини, відчуженої від права.

Стійкі стереотипи суспільної свідомості дійсним чином продовжують Діяти при зламі старої правової системи і під час переходу до нового розуміння права» Будь-який перехідний стан обов'язково зачіпає усі сфери життя суспільства - політичну, матеріально-виробничу, соціальну, духовну. Знищення навіть недосконалої, антигуманно!, але, разом з тим, усталеної і звичної традиції посилює стан відчуження. Адаптація до нових умов і нових цінностей супроводжується розгубленістю і побоюванням за відносно налагоджений побут. Правовий вакуум, характерний для переходного періоду, - по меншій мірі, в його початковій стадії, - породжує хаос і в спробах законотворчості, і в свідомості мас. Низька правова культура, що не досить падала в очі при попередньому режимі, стала вельме помітною в нових умовах.

Будівництво правової держави - процес складний і тривалий, і, як правило, супроводжується неприйняттям конвенційних нормативних цінностей, санкціонованих згори. Недосконалість юридичної системи і, відповідно, законів, що видавалися, призводить до того, що правова діяльність нерідко сприймається як беззмістовна, така, що не дає конструктивних результатів. Іншим варіантом пануючої суспільної думки є переконаність у комерційній «ангажованості» як законодавців, так і виконавців правових норм. У масовій свідомості ідея права завжди накладається на ідею справедливості. При всій різноплановості понять про справедливість, праву завжди пред'являється вимога врахування основних інтересів «простої» людини. Але властиві переходному суспільству пробільність, суперечливість, паліативність законодавства, а також неналагодженість механізму приведення в дію законів, що приймаються, приводять до посилення масового правового нігілізму.

З одного боку, більшість людей ще не володіє необхідним мінімумом правових знань, з іншого боку, - спостерігаючи неправові способи застосування законів державними установами і окремими особами, люди почувають себе обдуреними і безсилими щось змінити. Відчуження від недосконалого права компенсується прагненням обійти закон, що здавна сприймається як «дишло». У результаті правовий нігілізм приймає широкі масштаби, охоплюючи і діяльність центрального управлінського апарата, і самодіяльність місцевих влад, і повсякденні стосунки людей. Як це не парадоксально, правовий нігілізм при праві, що вимагається, стає ще більш поширеним, ніж при тому, що не вимагається.

За існуючого стану речей, право сприймається індивідом як дещо чуже і вороже. У той же час, правова свідомість на масовидному рівні, як правило, пасивна; вона чекає від держави «хороших» законів, здатних вирішити всі протиріччя. Відчуження від права може виявлятися і в нездатності до критичної його оцінки. У цьому випадку ми маємо справу з правовим ідолопоклонством - переконаністю в досконалості і «правильності» існуючих законів. Політичний і правовий патерналізм, розуміння державної влади як батьківської, що здійснює за допомогою правових інститутів опіку над народом, породжує терпіння і покірність. Таким чином, нехтування правовими нормами і уміння ігнорувати законодавство комфортно уживаються з правовим фетишизмом і вірою в закон як панацею.

Оскільки основою правового нігілізма є відчуження права, сьогоднішнім завданням переходного періоду стає подолання розриву індивіда з соціальним життям і підвищення правової культури населення. Невігластво, котре завжди сомонадіяне, Камю називав невтішним пороком, що пихато вбиває право. Нам необхідне справжнє відродження філософії права як морального стрижня законодавства. Очікується довга робота, спрямована на вихід із історичної ситуації, що обумовлена знищенням старих світоглядних підстав. Сучасна філософська культура повинна возродити кинуті в забуття проблеми права. Це можливо при умові нової абсолютизації і універсалізації цінностей. Щоб подолати деморалізацію і прагматизацію правосвідомості, потрібні спільні зусилля філософів, юристів, політологів, а також спеціалістів в галузі етики, релігієзнавства, психології та інших наук. Формування вимогливої життєвої установки, участь громадян у формуванні права можливі лише при поступовому здійсненні демократичних реформ.

Корпоративному інтересу бюрократичних груп необхідно протипоста-вити інтерес середньостатистичного індивіда. Для повернення в русло нормального праворозуміння держава повинна визнати свого громадянина розумною істотою, здатною до самодисципліни. Людська гідність завжди пов'язана із самообмеженням влади через закон, право і угоду. Що ж стосується самих правових органів, то тут головними вимогами повинні стати їх діяльна незалежність і непідзвітність владним структурам.

Можливо, закон, що виражає всезагальну волю народу, є ілюзією. Але в суспільстві, котре поважає себе, право стає духовно-критичним феноменом, що володіє власним цінним змістом. Сьогодні, як ніколи, актуальні слова німецького правознавця Л. Нельсона, сказані ним більше вісімдесяти років тому: «Тільки через спрямоване повернення до поняття права і до чесної метафізики права, тобто до вчення про право, заснованому на оновленій критиці практичного розуму, можна сподіватися знову вигнати з науки нечистий дух, що опанував юриспруденцію наших днів, з тим, щоб зробити вчення про право науково здоровим і спрямовувати його на плідний шлях у найвищих цілях практичного життя» (3, с. 207).

Список літератури:

1. Антология мировой философии: В 4х-Т. - М., 1971. - Т. 3. 2. Гегель Г.В.Ф. Философия права. - М., 1990. 3. Nelson L. Die Rechtschwissenschaft ohne Recht.2. Ayfl. Goettingen - Hamburg, 1949.



Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2022