ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам книг

> Книги по рубрикам >
Книги > К > Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. - Кривуля О. М. , Харків 2000

Алфавiт по авторам :
| 1 | 2 | 6 | 8 | А | Б | В | Г | Д | Е | Ж | З | И | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Э | Ю | Я |


Практична філософія та правовий порядок: Збірка наукових статей. - Кривуля О. М. , Харків 2000

В. Г. Рибалка, В. Т. Жежерун (Харків) Примус до правопорядку у військовій діяльності


З виникненням Української держави, створенням нею власних Збройних Сил першочерговою проблемою стало не тільки відтворювання морального клімату у військовому середовищі, але й застосування примусу до правопорядку у процесі військової діяльності. Для цього склалися сприятливі умови, обставини й можливості для кардинального виконання цього надзвичайно важливого завдання військової розбудови. Особливості вираження примусу до правопорядку вимагають великої напруги розумових і фізичних сил, творчого ставлення до справи та знання нормативно-правових документів, які визначають теоретико-методо-логічні, конституційно-правові та системно-практичні основи організації діяльності військовослужбовців.

            Військова діяльність є специфічною і має свої особливості, які пов'язані з функціонуванням військових формувань та виконанням поставлених завдань. Правове примушення до правопорядку в Збройних Силах в сучасних умовах набуває різного змістового забарвлення: від роз'яснення правових норм в повсякденній військовій діяльності до суворого покарання. В основі примусу лежить осудження дій військовослужбовців, поведінка яких суперечить правовим нормам, наказам командирів та вимогам керівних документів Міністерства оборони України.

Повнота прав командира вкарбована перш за все в його наказах, в яких концентрується волю, зусилля, знання, майстерність підлеглих для досягнення єдиної мети. Юридична сила наказу командира викладена в Дисциплінарному статуті ЗСУ (ст.6) [1, с. 160]. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами заходів примусу аж до арешту й притягнення його до кримінальної відповідальності.

Але це статутно-офіційне право до примушування, як кажуть, лежить на поверхні. Насправді ж, коли командир починає рішуче вимагати дотримання наданого наказу, це питання, ця дія набуває для нього фатального, згубного характеру в мирний час повсякденної діяльності. З питання відкритої відмови виконати наказ начальника (а це буває, коли підлеглий знаходиться в напруженому психологічному стані і вже не здатний оцінювати свою поведінку) ця дія загострюється, як правило, до питання: чи правильно примушував командир підлеглого до виконання наказу? Бо тут може постати парадокс: підлеглий не виконує наказ. За статтею 232 Кримінального кодексу України військовослужбовцю в цьому випадку передбачається покарання у вигляді позбавлення волі строком від одного до п'яти років, а в бойовій обстановці - карається смертною карою або позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років. У бойовій обстановці такий погляд на примус до правопорядку не викликає питань. В той же час поняття «примусу» до правопорядку в його крайніх виявах в повсякденній діяльності свідомо або ж несвідомо дискредитується в «повзучу», а місцями і в пряму його заміну спекулятивними потураннями. Засудження підлеглого в мирний час за невиконання наказу дорівнює вбивству підлеглого або самогубству командира, відправці його в «небуття».

В сучасних умовах покарання підлеглого за непокору буде розглядатися як перевищення влади з боку командира, як злочин. Примус до правопорядку є фундаментальною категорією всієї правової науки, яка на жаль багатьма командирами не застосовується в повному обсязі. І коли молодий випускник-лейтенант зустрічається з невиконанням наказу, він намагається використати всі свої можливості, щоб примусити підлеглого до його виконання. І частіше за все, побоюючись за свій авторитет, долаючи дезорганізацію, наполягає на суворому покаранні за випадок відкритої відмови підлеглого. Старші начальники всі ці дії лейтенанта придушують, як могильною плитою, своїми доказами, що командир перевищив свої повноваження. Це робиться з метою, перш за все, щоб на підрозділ не падала така тінь (арешт, суд, втручання вищого командування), а, з другого - щоб поставити молодого командира у стан правової рівності: тобто - винен підлеглий, який не виконує наказ, але винен і молодий командир, бо він обов'язково десь помилився у своїх діях.

            Щоб не відбувались такі антиправові пасажі в практичній діяльності, треба знати головні форми примусу, до яких відносять нагадування, попередження, заборону, критику, несхвальний відгук' про військовослужбовця, позбавлення військового звання та всю систему дисциплінарних покарань (догана усна або в наказі) [2, с. 61-62].

Правове та політичне обґрунтування суперечливої складності в генезису філософського поняття «примусу» не відкидає можливості використовувати його в крайніх формах, але ж треба знати, що кожний військовослужбовець повинен пам'ятати про невідворотність кари за правопорушення. Цю «невідворотність» треба об'єднувати з ідеєю систематичного правового виховання. Ідеологічне переоснащення юнака, який приходить до лав Збройних Сил України полягає, в систематичному примусі його до виконання свого службового обов'язку перед Батьківщиною як правовими нормами, так і нормами морального характеру [3, с. 58].

Примус у військовій діяльності є життєвою необхідністю для функціонування військових підрозділів, що обумовлює обмеженість свободи дій і вчинків військовослужбовця у порівнянні до цивільної особи його віку.

Примус втратить свій вплив на військовослужбовця, якщо той в повсякденному житті буде виконувати усі вимоги командирів. В цьому контексті примус повинен бути багатофункціональним в своєму правовому полі. Слід визначити головні функції примусу до правопорядку у військовій діяльності. Серед багатьох існуючих слід виділити:

-  регулятивно-орієнтуючу (тобто Конституція України, Військова присяга, Статути Збройних Сил України, моральні традиції українського війська, базові міжнародні правові стандарти орієнтують військовослужбовця на певний стиль діяльності, на певну правову лінію поведінки, і тим самим значною мірою регулюють статутно-правові відносини між начальниками та підлеглими) [4, с. 77];

- пізнавально-виховну (засвоєння правових норм є процесом пізнання граничних рівнів в існуванні порядку в Збройних Силах);

-   комунікативно-об'єднуючу (якщо військовослужбовці добре засвоюють вимоги правових документів, то між ними складаються певні зв'язки - відносини перш за все на моральній основі).

Сьогодні треба враховувати, що бажання захищати Батьківщину вже не є головним мотивом для багатьох призовників. З переходом до професійної армії в Україні на перший план вийде матеріальна зацікавленість, бо сьогодні правова незахищеність, невирішеність питання взаємовідносин між військовослужбовцями різного строку служби, залучення до господарських робіт тощо, знижують престижність армії [5, с. 19]. Конкурсно-контрактні засади відповідають можливості забезпечувати постійну бойову готовність відповідною морально-психологічною роботою. Примус до підтримки військового порядку, забезпечення вимог повсякденної служби повинно поступово переводитись з нормативно-правових до моральних заходів. Подібний підхід буде сприяти позитивну ставленню контрактників до військової діяльності. Тобто моральна гуманістична спрямованість у відносинах між командирами та підлеглими, матеріальна зацікавленість у службі, формування культури демократизму військовослужбовців повинна здійснюватись шляхом складної взаємодії правових та моральних норм, шляхом орієнтування військовослужбовців на ідеали гуманізму і демократії, на вдосконалення демократичних параметрів військово-професійної діяльності.

Список літератури:

1. Військові статути Збройних Сил України. - К., 1999. 2. Афонін Е. А. Становлення Збройних Сил України: соціальні та соціально-психологічні проблеми. - К.: Інтерграфік, 1994. 3. Нечипоренко Л. С., Подоляк Я. В., Пасынок В. Т. Воспитание: Учебное пособие. - Харьков: Основа, 1997. 4. Военная психология и педагогика: Учебное пособие. - М.: Изд-во Совершенство, 1998. 5. Танеев В. Престиж военной профессии в Украине // Политическая мысль. - 1995. - №1 (5).



Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2022