ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Алфавитный указатель по авторам книг

> Книги по рубрикам >
Книги > К > Кваліфікація злочинів - Коржанський М.Л.

Алфавiт по авторам :
| 1 | 2 | 6 | 8 | А | Б | В | Г | Д | Е | Ж | З | И | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Э | Ю | Я |


Кваліфікація злочинів - Коржанський М.Л.

1. ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ ОСОБАМИ, ЯКІ КЕРУЮТЬ ТРАНСПОРТНИМИ ЗАСОБАМИ


Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту кваліфікується як злочин, якщо це порушення спричинилося до легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілого (ч. 1 ст. 215 КК), тяжких тілесних ушкоджень або смерті (ч. 2 ст. 215 КК) або призвело до загибелі кількох осіб (ч. З ст. 215 КК).

Вчинення цього злочину можливе тільки при керуванні транспортним засобом. Згідно з приміткою до ст. 215 КК під транспортними засобами, зазначеними у статтях 215, 2152 і 2154 КК, визнаються всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Загальне поняття механічного транспортного засобу визначено у п, 1„9 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми (крім мопедів), У цьому ж пункті мопед визначено як двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см. Отже однією з важливих ознак механічного транспортного засобу є робочий об'єм двигуна, який становить 50 куб, см і більше[i].

За ст. 215 КК кваліфікуються порушення правил безпеки руху та експлуатації всіх транспортних засобів, що підпадають під ознаки механічного транспортного засобу, тобто пасажирські і вантажні автомобілі, трамваї і тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мотонарти та ін.

Поняття "інші самохідні машини" охоплює дорожні, будівельні, сільськогосподарські та інші подібні спеціальні самохідні машини (автокрани, екскаватори, скрепери, грейдери, дорожні котки, асфальтоукладачі, авто- і електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни та ін.).

Порушення правил безпеки руху або експлуатації фунікулера так само кваліфікується за ст. 215 КК.

Винятком є засоби залізничного і повітряного транспорту, морського та річкового флоту, відповідальність за порушення правил безпеки руху та експлуатації яких передбачена ст. 77 КК.

Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 215 КК водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин та поїздів метрополітену.

Порушення правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних човнів та катерів, якщо воно спричинилося до загибелі людей або інших тяжких наслідків, кваліфікуються за ст. 217 КК, а якщо порушення призвело до інших наслідків — за відповідними статтями злочинів проти особи,

Залізничні дрезини і поїзди метрополітену належать до залізничного транспорту, і тому порушення водіями цих транспортних засобів правил безпеки руху кваліфікуються за ст. 77 КК.

Кримінальна відповідальність за ст. 215 КК настає тільки в тих випадках, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів зумовило заподіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції цієї норми.

В інших випадках такі дії утворюють склад адміністративного правопорушення або належать до сфери цивільно-правових відносин. Останнє має місце при заподіянні матеріальної шкоди.

Тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, та причину смерті визначає судово-медична експертиза.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 215 КК, включає сукупність таких обов'язкових ознак: а) порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту; б) суспільно небезпечні наслідки; в) причинний зв'язок між порушенням і суспільно небезпечними наслідками.

Порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту полягає в дії або бездіяльності, пов'язаній з невиконанням однієї чи кількох вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним засобом. Інструкції та інші нормативні акти, що стосуються особливостей перевезення спеціальних вантажів, експлуатації окремих видів транспортних засобів, руху на закритих територіях, повинні грунтуватися на вимогах Закону України "Про дорожній рух" та Правил дорожнього руху. Не можна розглядати як такі різні правила, що випливають з життєвого чи професійного досвіду водіїв, але не зафіксовані у відповідних нормативних актах.

Діяння кваліфікується за ст. 215 КК лише в тому випадку, коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху встановлено та доведено. З'ясувати наявність факту такого порушення — головне питання, яке має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт порушення не встановлений і не доведений, притягнути особу, яка керувала транспортним засобом, до кримінальної відповідальності неможливо.

Наприклад, Григорович був визнаний винним у порушенні правил безпеки руху транспортних засобів, що потягло за собою смерть Сувака В. і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Сухович. Грогорович їхав на мотоциклі по дорозі в село. На задньому сидінні знаходився його родич Сувак А., а в колясці — Сувак В. і Сухович. Побачивши зустрічний автомобіль, Григорович на порушення пунктів 1.2, 9.6, 10.2 Правил дорожнього руху не зменшив швидкість, виїхав на ліву смугу, де зіткнувся з автомобілем, яким керував Білоус. Внаслідок аварії Суваку В. були заподіяні тілесні ушкодження, від яких він наступного дня помер, а Сухович одержала тяжкі тілесні ушкодження.

Розглянувши справу. Верховний Суд СРСР зазначив, що висновок суду першої інстанції про винність Григоровича в порушенні правил безпеки руху транспорту зроблений на основі матеріалів слідства, яке неможливо визнати повним і всебічним. Суд послався у вироку на те, що зіткнення мотоцикла і автомобіля сталося на смузі руху автомобіля І що, згідно з висновками експерта, виконаний Григоровичем поворот з виїздом на ліву смугу руху не був технічно виправданий, оскільки у нього була можливість роз'їхатися із зустрічним автомобілем по правому боці дороги. Але суд при цьому не взяв до уваги всі дані про фактичні обставини дорожньо-транспортної пригоди, які є в матеріалах справи.

Не визнавши себе винним, Григорович послідовно стверджував, що зробити лівий поворот і виїхати на ліву смугу руху він був змушений внаслідок порушень Правил дорожнього руху водієм автомобіля. Григорович, рухаючись зі швидкістю до 20 км за годину, приблизно за 100 м попереду побачив зустрічний автомобіль. Коли відстань між ними скоротилася до ЗО м, автомобіль раптово звернув на його смугу руху. Щоб уникнути лобового зіткнення, Григорович зробив лівий поворот, але в цей же момент І Білоус повернув машину на свою смугу руху, внаслідок чого сталося зіткнення. Уникнути його Григорович не мав можливості, тому що далі на узбіччі були огорожа з металевих прутів і купи землі.

Ці показання Григоровича підтвердили і свідки Сувак А. і Сухович. Свідок Білоус також підтвердив, що при зближенні з мотоциклом він виїхав на смугу руху мотоцикла, а потім повернувся на праву сторону дороги. Ці свої дії пояснив тим, що на дорозі з'явився хлопчик. У подальшому Білоус заявив, що версія про появу хлопчика Є неправдивою, але підтвердив, що рухався лівою стороною дороги назустріч мотоциклу.

Пленум Верховного Суду також відмітив, що протокол огляду місця події та схема до нього складені з порушенням норм КПК. У протоколі відсутні два аркуші, на яких мають бути відображені усі основні відомості про результати огляду місця події. Прикладені до протоколу схема та її чернетка складені недбало. У схемі не відображені дані, які мають суттєве значення для висновків про обста-вини дорожньо-транспортної пригоди (наприклад, відстань від місця початку гальмівного сліду мотоцикла до узбіччя). У чернетці схеми зроблені невиправдані виправлення відстані від початку гальмівного шляху автомашини до узбіччя на смузі руху мотоцикла та інших даних.

Оскільки автотехнічна експертиза була проведена на підставі схеми дорожньо-транспортної пригоди, яка має неточності, то правильність висновку експерта викликає сумніви.

На підставі викладеного Пленум Верховного Суду СРСР усі судові рішення у справі Григоровича скасував і справу направив на нове розслідування. При цьому Пленум вказав, що при новому розслідуванні треба:

1) встановити дійсне розташування транспортних засобів на проїзній частині дороги і конкретні дії Білоуса І Григоровича перед зіткненням;

2) встановити причини виникнення аварійної ситуації;

3) провести повторну автотехнічну експертизу;

4) дати оцінку діям Білоуса і Григоровича залежно від одержаних результатів[ii].

При кваліфікації діяння за ст. 215 КК необхідно встановити і в процесуальних документах обов'язково зазначити, у порушенні яких правил безпеки руху й експлуатації транспорту визнається винною особа, у чому конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення кримінальна справа за ст. 215 КК не може розслідуватися і підлягає поверненню на нове розслідування.

Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, деякі працівники органів попереднього розслідування та суду ЇЇ не виконують. Подібна помилка була допущена у справі С., який, керуючи у стані алкогольного сп'яніння автонавантажувачем на території керамічного заводу, внаслідок порушення правил безпеки руху вчинив наїзд на працівника складу. У пред'явленому С. обвинуваченні не було зазначено, які саме вимоги цих правил він порушив. Народний же суд, засуджуючи С. за ч. 2 ст. 215 КК, вказав у вироку на порушення ним вимог п. 14 "а", який забороняє керувати транспортним засобом у стані сп'яніння. Хоч така позиція суду грунтується на наявних у справі доказах, її не можна визнати до кінця послідовною. По-перше, сам факт перебування підсудного в стані сп'яніння в момент вчинення протиправного діяння ще не є достатнім для вичерпної оцінки останнього, по-друге, за наявності такої прогалини попереднього слідства суд мав надіслати справу на додаткове розслідування для виправлення помилки[iii].

В іншому випадку в справі ІсмаЇлова суд вказав на те, що ні органи слідства, ні суд першої інстанції не встановили, в чому конкретно виявилися порушення Ісмаїловим правил безпеки руху, які спричинили смерть потерпілого. Ісмаїлов був визнаний винним у порушенні вимог правил, згідно з якими забороняється керувати транспортним засобом без посвідчення водія. У якому зв'язку перебував наслідок, що настав, з відсутністю у ІсмаЇлова посвідчення водія, ні слідство, ні суд не з'ясували. Враховуючи ці обставини, Верховний Суд СРСР скасував вирок і всі інші рішення в справі ІсмаЇлова і направив справу на нове розслідування[iv].

При кваліфікації діяння за ст. 215 КК завжди необхідно встановити причинний зв'язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв'язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали (такий зв'язок є у більшості цих злочинів), а між порушеннями правил дорожнього руху та наслідками, що настали. Якщо такого зв'язку немає, водій не може нести кримінальну відповідальність за ті наслідки, що настали.

Характерною з цього погляду є кримінальна справа, порушена проти Ш. Він був обвинувачений у тому, що їхав на тракторі без заднього габаритного освітлення, чим порушив Правила дорожнього руху. Г., який їхав за ним на легковому автомобілі в тому ж напрямку з чотирма пасажирами, був засліплений світлом зустрічного автомобіля, але не зменшив швидкості руху, не вжив інших запобіжних заходів, і його автомобіль зіткнувся з трактором, яким керував Ш. Троє пасажирів автомобіля дістали тілесні ушкодження.

Якщо поставити питання, чи є причинний зв'язок між діями водія Ш. і наслідками, що настали, то напевно відповідь буде позитивною. Але причинного зв'язку між порушеннями Правил дорожнього руху, яке допустив водій Ш. — відсутність заднього габаритного освітлення на тракторі, і наслідками, що настали, немає. Враховуючи це, кримінальну справу щодо Ш. було закрито за відсутністю в його діях складу злочину[v].

При кваліфікації діяння за ст. 215 КК за вину можуть ставитися тільки ті наслідки порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, які перебувають у причинному зв'язку з цим порушенням, а не всі наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке призвело до заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому, кваліфікується за ч. 1 ст. 215 КК, якщо немає причинного зв'язку між заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху, яке спричинило смерть потерпілої, водій О. На закріпленому за ним автомобілі під час руху заднім ходом з однієї вулиці на іншу він не вжив усіх заходів обережності і вчинив наїзд на М., яка переходила вулицю, заподіявши їй легкі тілесні ушкодження. В результаті цих тілесних ушкоджень у М. виникло запалення, некроз тканин правового стегна І сепсис, від якого вона через місяць померла в лікарні.

Засудження О. за ч. 2 ст. 215 КК було визнано безпідставним, оскільки відповіло до висновку судово-медичного експерта "ушкодження підшкірних тканин правої ноги, заподіяне М. під час дорожньо-транспортної пригоди, не було небезпечним для життя, за відсутності несприятливого фону не повинно було потягти за собою розлад здоров'я більш ніж на 21 день і тому є легким тілесним ушкодженням". Експерти дійшли висновку, що між цими легкими тілесними ушкодженнями і виникненням у подальшому запалення та некрозу тканин правої ноги, які призвели до смерті від сепсису, причинний зв'язок є, але він не прямий, оскільки основне значення для несприятливого кінця мав стан травмованої кінцівки та загальне захворювання потерпілої гіпертонічною хворобою.

Отже, оскільки заподіяні М. тілесні ушкодження не стали прямою причиною ЇЇ смерті, О. повинен нести відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень і його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 215 КК[vi].

Важливе значення для кваліфікації транспортного злочину мають первинні документи, які складають слідчі з працівниками ДАІ на місці події: протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події, протоколи огляду транспортних засобів та інші документи, без яких немає змоги відтворити обстановку події та її обставини, провести судово-автотехнічну, судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм дорожньо-транспортної пригоди. У багатьох випадках протоколи огляду місця пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються недбало, в них часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їх гальмування, місце їх зіткнення, наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.

Так, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту С. Він був визнаний винним у тому, що під час керування автомобілем не вжив заходів до зниження швидкості руху, внаслідок чого на проїзній частині наїхав на Л. На попередньому слідстві і в суді С. не визнавав своєї вини і стверджував, що пішохід вийшов на проїзну частину дороги несподівано, а тому він не мав технічної можливості зупинити автомобіль, що схема дорожньо-транспортної пригоди не відповідає реальній обстановці. Схему дійсно було складено неякісно.До того ж з нею С. не був ознайомлений. З урахуванням такої неповноти попереднього слідства і судового слідства судова колегія Верховного Суду СРСР скасувала вирок і справу повернула на додаткове розслідування[vii].

При кваліфікації діяння за ст. 215 КК необхідно ретельно перевірити, встановити і довести, у чому саме полягає порушення водієм правил безпеки руху. Для цього потрібно максимально з'ясувати всі обставини дорожньо-транспортної пригоди. Тут не може бути якихось дрібниць, бо всі вони мають у багатьох випадках важливе значення для висновку про склад злочину та його кваліфікацію. Як свідчить практика, частіше недостатньо визначаються і фіксуються розташування транспортних засобів при зіткненні чи наїзді, смуга руху транспортного засобу, місцезнаходження потерпілих, конкретна дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу це, як правило, тягне за собою кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та кваліфікації діяння.

Так, водій Нуждін, керуючи автомобілем ГАЗ-52, при виїзді з двору житлового будинку на вулицю проявив злочинну неуважність до обстановки, що склалася, та забезпечення безпеки руху. Він бачив, що у дворі гралися діти, але не врахував цього, не подав звукового сигналу з метою попередити дітей, у процесі керування машиною розмовляв з Лук'яновим, який стояв ліворуч на підніжці автомобіля. Внаслідок порушення пунктів 8.5 та 11Л Правил дорожнього руху Нуждін наїхав на 6-річного хлопчика, який під час гри вибіг на проїзну частину під аркою. Від заподіяних ушкоджень дитина померла.

Районний народний суд виправдав Нуждіна, визнавши його невинним у порушенні Правил дорожнього руху. Судова колегія Верховного Суду СРСР визнала таке рішення невірним, вирок суду першої інстанції скасувала і справу направила на новий судовий розгляд.

У своїй ухвалі судова колегія вказала, що органи слідства та суд встановили, що Нуждін бачив у дворі малолітніх дітей, які гралися на близькій відстані від автомобіля, почав рух, не впевнившись у безпеці. Оцінюючи дії Нуждіна, суд не врахував того, що об'єктивною стороною цього злочину є необережна вина, оскільки психічне ставлення особи до можливості настання суспільно небезпечних наслідків при порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів характеризується Їх непередба-ченням за наявності можливості й обов'язку передбачити та відвернути їх. Суд не взяв до уваги тієї обставини, що з моменту, коли Нуждін побачив малолітніх дітей, захоплених грою, які перебували на близькій відстані від джерела підвищеної небезпеки — керованого ним автомобіля, він повинен був виявити підвищену увагу до навколишньої обстановки і передбачити можливість того, що діти, захоплені грою, не здатні будуть усвідомити існуючу для них небезпеку. Ці обставини, як відзначено в ухвалі, не дістали належної юридичної оцінки в жодному із судових рішень[viii].

При появі малолітніх дітей поблизу автомобіля, що рухався, водій повинен був виявити особливу уважність і передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Невиконання цих вимог є порушенням пунктів 8.5 і 11.1 Правил дорожнього руху, яке залежно від наслідків, що настали, кваліфікується за відповідною частиною ст. 215 КК.

До речі. у чинних Правилах дорожнього руху вперше нормативно закріплено положення про обов'язок водіїв бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з явними ознаками інвалідності (п. 1.6).

Але значення небезпечної дорожньої обстановки, перешкод для руху значно ускладнюється, якщо в ситуації діють два або більше водіїв, які керують транспортними засобами. Як правило, це стосується випадків, коли один з водіїв має перевагу руху (проїзд перехрестя, обгін тощо).

Розглянемо з цього приводу такий приклад із судової практики. Водія Ф. було безпідставно визнано винним і засуджено за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що потягло за собою загибель двох потерпілих. Керуючи вантажним автомобілем, він рухався по шосе. У цей час перед його автомобілем праворуч з другорядної дороги без зупинки виїхав на шосе і став перетинати його на легковому автомобілі водій К., який перебував у стані сп'яніння. Ф. керував автомобілем із швидкістю 74,5 км за годину замість встановленої для даної ділянки дороги максимальної швидкості 70 км за годину. Побачивши виїжджаючий на шосе автомобіль, Ф. не вжив заходів до своєчасного гальмування, відвернув ліворуч і за 1,5 м від лівого узбіччя шосе зіткнувся з ним. Внаслідок зіткнення К. і М. загинули, а Б., Є. і С. дістали різного ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

Судова колегія Верховного Суду СРСР визнала таку кваліфікацію дій Ф. безпідставною. Висновок автотехнічних експертів про те, що Ф. порушив вимоги Правил дорожнього руху, рухаючись із швидкістю 74,5 км замість припустимої 70 км за годину і несвоєчасно вживши заходів для відвернення дорожньо-транспортної пригоди, оскільки із запізненням став гальмувати, внаслідок чого позбавив себе можливості відвернути автокатастрофу, не можна визнати обгрунтованим. Матеріали справи свідчать, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія К., який виїхав з другорядної дороги і повернув ліворуч, на порушення Правил дорожнього руху не пропустивши автомобіль, що рухався головною дорогою, чим створив аварійну обстановку. Висновок автотехнічних експертів, з яким погодився суд, про те, що якби Ф. не повернув ліворуч, а продовжував рух прямо, то зіткнення не було, необгрунтований. Те, що Ф. не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлено йому за вину, тому що він не зобов'язаний був виходити з можливості грубого порушення Правил дорожнього руху іншим водієм; він не передбачав, не зобов'язаний був і не мав можливості передбачити, що легковий автомобіль не зупиниться перед виїздом на головну дорогу і не пропустить його автомобіль.

ДІЇ Ф. щодо застосування гальмування і спроби відвернути зіткнення шляхом маневру були зумовлені обстановкою, що склалася, і відповідали вимогам Правил дорожнього руху. Що стосується перевищення швидкості на 4,5 км за годину, яке допустив Ф., то це, згідно з висновком експертів, не вплинуло на механізм зіткнення.

Отже зіткнення автомобілів виникло внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху потерпілим К. Перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння і рухаючись другорядною дорогою, визначеною дорожнім знаком, що забороняє рух без зупинки, він виїхав на смугу зустрічного руху напереріз автомобілю, що рухався головною дорогою, водій якого, незважаючи на вжиті заходи, не зміг уникнути зіткнення.

Враховуючи викладене, судова колегія Верховного Суду СРСР усі рішення в цій справі скасувала і справу щодо Ф. закрила за відсутністю в його діях складу злочину[ix].

Таким чином, водій транспортного засобу може бути визнаний винними у порушенні Правил дорожнього руху тільки в тому випадку, якщо він не виконав якогось передбаченого цими правилами обов'язку. В тому разі, якщо такий обов'язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху,

Так, А., керуючи вантажним автомобілем, на порушення п. 14.6 Правил дорожнього руху біля перехрестя не пропустив мотоцикл, яким керував К., що рухався в зустрічному напрямку, і провернув ліворуч, внаслідок чого сталося зіткнення транспортних засобів і водій мотоцикла дістав тяжкі тілесні ушкодження[x].

При розслідуванні і судовому розгляді цієї справи питання про притягнення до кримінальної відповідальності К. не поставало, оскільки він мав переважне право на проїзд перехрестя. Постановка питання про можливість уникнути зіткнення була б абсурдною.

У цьому сутність і призначення юридичного регулювання безпеки руху на дорогах. Якщо це положення не буде виконуватись, то рух стане неможливим, а у вирішенні справ про транспортні злочини пануватимуть хаос і свавілля.

Узагальнення слідчої та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто припускаються помилок при кваліфікації діянь, передбачених ст. 215 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо[xi].

При цьому зовсім не вирішуються питання, чи був зобов'язаний водій у конкретній обстановці, що склалася, вжити певні заходи, чи було перешкодою руху, наприклад, поява пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього, тощо.

Обвинувачення водія за ст. 215 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи, щоб запобігти наїзду, зіткненню тощо, без з'ясування питання про його обов'язок у конкретній ситуації це зробити не є юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому разі не випливає із закону. Якщо обґрунтовувати обвинувачення і відповідальність тільки можливістю запобігти шкідливим наслідкам, то така можливість є завжди у кожного водія: не рухатись, не виїжджати з гаража. Але транспорт має конкретне соціально-економічне призначення — перевозити пасажирів і вантажі. Цільове призначення Правил дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу.

Треба підкреслити, що кілька водіїв можуть бути визнані винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 215 КК.

Заподіяння передбаченої ст. 215 КК шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та ін.), діяння кваліфікується за статтями про злочин проти особи.

Наприклад, Д., керуючи трактором у стані алкогольного сп'яніння, виконував роботу по закладанню та трамбуванню силосу. При черговому розвантаженні автомашини із силосом за допомогою волокуші з тросом, закріпленим до передньої частини трактора, Д. повів його вперед і наїхав на Ж., яка в цей час відчіпляла трос від трактора. Від заподіяних ушкоджень Ж. померла.

Кримінальна відповідальність за ст. 215 КК настає за порушення правил безпеки руху транспорту. Що ж до даного випадку, то порушення було допущено хоч і під час руху транспортного засобу, але при виконанні сільськогосподарських робіт. У даному випадку Д. порушив правила охорони праці та техніки безпеки, але оскільки він не є посадовою особою і не може нести відповідальність за ст. 135 КК, то його дії слід кваліфікувати за ст. 98 КК як заподіяння смерті з необережності[xii].

Треба зазначити, що для кваліфікації діяння за ст. 215 КК не має значення місце порушення правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Це може бути автомагістраль, Інша дорога, вулиця, провулок, двір, територія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію дій винного.

Так, вироком Корецького районного суду Б. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України до чотирьох років позбавлення волі умовно з обов'язковим залученням до праці за те, що він, керуючи вантажним автомобілем, під час заїзду в сінажну яму порушив правила безпеки руху і наїхав на відпочиваючого біля неї тракториста Т., смертельно травмувавши його.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду вирок змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 215 КК на ст. 98 КК України і призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України президія обласного суду скасувала ухвалу і направила справу на новий касаційний розгляд з таких підстав.

Сумніви касаційної інстанції щодо обгрунтованого засудження Б. за порушення правил безпеки руху були зумовлені місцем, де стався наїзд — сінажною ямою. Проте судова колегія не взяла до уваги, що потерпілий хоч і був травмований у цьому місці, але, як свідчать матеріали справи, сталося це під час руху автомобіля, в процесі використання його як транспортного засобу, а не як механізму для роботи в сінажній ямі. Виходячи з цього, президія зазначила, що вирок у частині кваліфікації дій засудженого потребує ретельної перевірки щодо його законності та обгрунтованості. При новому касаційному розгляді вирок суду в частині кваліфікації дій заслуженого за ч. 2 ст. 215 КК України було залишено без змін[xiii].

Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на юридичну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних нетранспортних робіт.

Але органи попереднього слідства та суди не завжди враховують це положення. Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту Ж. На стоянці техніки він запустив двигун трелювального трактора і, не впевнившись у безпеці. під'їхав до іншого трактора та став заднім ходом штовхати його, щоб запустити двигун. У цей час І. стояв на його гусениці і закріплював електропровід до стартера. Від поштовху трактор рушив і гусеницею І. затягло у проміжок між нею та кабіною. І. дістав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.

Судова колегія Верховного Суду визнала таку кваліфікацію невірною. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини" особа. яка керує трактором чи іншою самохідною машиною, може нести відповідальність за ст. 215 КК у тому разі, коли транспортна подія пов'язана з порушенням правил безпеки і експлуатації транспорту. Якщо ця особа порушила правила проведення певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, хоч би ці порушення І були допущені під час руху транспортного засобу, то дії винного слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних випадках — за злочини проти життя чи здоров'я громадян, знищення або пошкодження майна[xiv].

Ж. виконував на трелювальному тракторі нетранспортні роботи, безпека яких не регулюється правилами дорожнього руху, а тому він не може нести відповідальності за ст. 215 КК. Він виявив злочинну неуважність, необережність, і його дії слід кваліфікувати за ст. 98 КК.

Тому, підкреслимо ще раз, при кваліфікації діяння за ст. 215 КК дуже важливо з'ясувати, які саме правила порушив водій транспортного засобу: правила виконання певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила охорони праці, правила дорожнього руху тощо.

Якщо трактор або інша самохідна машина використовувались як транспортний засіб, то вчинений водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням правил безпеки руху, а не правил охорони праці. Наприклад, народний суд за ч. 2 ст. 215 КК засудив Г. якого визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху, що спричинилося до заподіяння смерті Ф. Злочин стався за таких обставин. Г. на тракторі з причепом возив пісок. Увечері він зустрівся із своєю знайомою Ф., з якою вони пили вино, після чого вирішили поїхати на тракторі ночувати на турбазу. По дорозі Ф. попрохала зупинити трактор і вийшла з кабіни. Скориставшись зупинкою, Г. вирішив тут же, на дорозі, розвантажити пісок, що залишився в кузові причепа. Не впевнившись у безпеці руху, Г. рушив трактор вперед і наїхав на Ф.

Суд другої інстанції відмінив вирок і справу направив на нове розслідування для уточнення обставин наїзду та з'ясування, чи не були дії Г. пов'язані з порушенням правил охорони праці і чи не потрібно кваліфікувати їх як злочин проти життя і здоров'я громадян.

Судова колегія Верховного Суду РРФСР визнала цю ухвалу невірною і скасувала її, зазначивши, що Г. вчинив наїзд на потерпілу не під час роботи трактора як механізму, а при його використанні як транспортного засобу. Він почав рух, не впевнившись, що поряд нікого немає, чим порушив Правила дорожнього руху, згідно з якими водій перед початком руху повинен впевнитись, що це безпечно. Наїзд на потерпілу вчинено не на об'єкті під час роботи, а на дорозі під час руху трактора як транспортного засобу, тому дії Г. слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 215 КК[xv].

Дуже часто судові помилки з приводу відмежування транспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються в сільському господарстві. Так, вироком Яворівського районного народного суду В. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК за те, що під час оранки трактором колгоспного поля він, всупереч вимогам п. 9.6 Правил дорожнього руху, допустив неуважність і вчинив наїзд на Б., яка збирала картоплю. Він заподіяних травм Б. померла. Розглянувши справу за протестом заступника Голови Верховного Суду України, судова колегія вирок та ухвалу судової колегії обласного суду змінила з таких підстав.

Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав їм, проте, невірну юридичну оцінку. З'ясовано, що через неуважність В. не забезпечив безпечної оранки поля трактором, який у даному разі використовувався не як транспортний засіб. Тому вимоги п. 9.6 Правил дорожнього руху, в порушенні яких суд визнав В. винним, не мають ніякого відношення до події, що сталася.

Як свідчать матеріали справи В. не передбачав можливості наїзду на потерпілу, хоч повинен був і міг це передбачити. Відповідно до роз'яснень, що вже наводилися вище, дії В. слід кваліфікувати як заподіяня смерті з необережності за ст. 98 КК України[xvi].

Діяння кваліфікується за відповідною частиною ст. 215 КК і в тих випадках, коли правила безпеки експлуатації транспортних засобів були порушені на місці будівництва. Так, правильною є кваліфікація як порушення правил без-пеки експлуатації транспорту (ч. 2 ст. 215 КК) дій води., який автомобілем перевозив бетон на греблю водосховища. Зупинивши автомобіль, але не вживши заходів, що виключали б рух транспортного засобу в його відсутність, він пішов відмітити накладну. Автомобіль рушив і, розвинувши швидкість, смертельно травмував робітника, який приймав бетон[xvii].

Якщо водій не допустив порушень правил дорожнього руху, а аварія сталася через будь-які інші причини (наприклад, через дефекти ділянки дороги або через несправність транспортного засобу, що виникла раптово), то водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.

Відповідальність за ст. 215 КК настає тільки за наявності вини, тобто в тому разі. коли водій транспортного засобу за відповідних обставин передбачав або міг передбачити виникнення небезпечної ситуації.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил дорожнього руху та експлуатації транспорту М. Він їхав містом на легковому автомобілі, тримаючись ближче до центру дороги, із швидкістю 35—40 км за годину. Назустріч йому лівою стороною дороги рухався вантажний автомобіль якого обганяв таксомотор. З-поза нього несподівано для М. вибіг пішохід. М. швидко загальмував, але уникнути наїзду не зміг, тому що не мав для цього технічної можливості. Коли потерпілий почав перебігати дорогу; він був закритий вантажним автомобілем, а потім його затулив таксомотор, який обганяв вантажну машину. Отже М. не бачив потерпілого до Його наближення до середини дороги. Згідно з висновком експертів потерпілий з'явився в зоні видимості М. за 2 м від смуги руху його автомобіля і пробіг цю відстань за 1,2 секунди. Водієві ж на повну зупинку автомобіля потрібно не менше як дві секунди. Тому в цій ситуації він не міг запобігти наїздові.

Враховуючи зазначені обставини, кримінальну справу щодо обвинувачення М, було закрито за відсутністю в його діях вини[xviii].

При встановленні вини в діях особи, яка під час керування транспортним засобом заподіяла передбачені ст. 215 КК наслідки, треба враховувати, по-перше, що даний злочин вчинюється тільки з необережності і, по-друге, що особа, яка керує транспортним засобом, в усіх випадках зобов'язана, повинна передбачати можливість настання таких наслідків. Такий обов'язок покладається законом на кожного, хто береться за керування транспортним засобом. Тому, щоб визнати наявність у діях такої особи вини, необхідно встановити, чи могла ця особа за конкретних обставин передбачити можливість настання злочинних наслідків. Якщо, виходячи з конкретних обставин пригоди, не можна зробити висновок про те, що така можливість у неї була, то в заподіянні шкоди ця особа не винна.

Так, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту В. На власному автомобілі "Жигулі" він Їхав автотрасою у сонячний день, при добрій видимості і по сухому асфальту. Але на одній ділянці шляху виявилась ожеледиця, подув сильний вітер, і машину раптово розвернуло. Вона вдарилася в трасову огорожу, внаслідок чого дружина водія, що сиділа поруч, дістала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Пізніше цей вирок був скасований, а кримінальну справу закрито за відсутністю в діянні В. вини, оскільки він за цих конкретних обставин не міг передбачити можливості настання таких наслідків[xix].

Визначення суб'єктивної сторони даного злочину становить деякі складності. Справа в тому, що дія або бездіяльність, пов'язані з порушенням правил безпеки руху або експлуатації транспорту, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, у той час як психічне ставлення суб'єкта до наслідків, що настали, може бути тільки необережним. Тому судова практика виходить з того, що в цілому злочини, передбачені ст. 215 КК, розглядаються як вчинені з необережності[xx].

Але з цього зовсім не випливає, що при порушенні правил безпеки руху або експлуатації транспорту не може бути вчинене умисне вбивство або заподіяні умисні тілесні ушкодження, або умисне пошкодження чи знищення державного, колективного чи індивідуального майна. Якщо настання таких наслідків охоплювалось умислом водія, то вчинене кваліфікується як злочин проти особи чи власності.

Щоб запобігти судовим помилкам у таких ситуаціях, треба ретельно аналізувати об'єктивні та суб'єктивні обставини вчиненого злочину, обгрунтованість доказів, 8 яких випливають ті чи інші висновки.

За вироком Куп'янського міського народного суду, що його залишила без змін ухвала судової колегії в кримінальних справах Харківського обласного суду, К. засуджено за ст. 94 КК. Він визнаний винним у тому, що, вважаючи, ніби б'ють його приятеля Б., направив вантажний автомобіль на групу молоді з тим, щоб при його розвороті Б. міг вискочити з гурту і на ходу сісти в автомобіль. Коли ж К. наблизився до гурту, і хлопці почали розбігатись, при виконанні лівого повороту він вчинив наїзд на Д., який помер від заподіяних травм.

Перший заступник Голови Верховного Суду України поставив у протесті питання про зміну вироку та ухвали судової колегії обласного суду і перекваліфікацію дій К. на ч. 2 ст. 215 КК. Президія Харківського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Кваліфікуючи дії К. як умисне вбивство, суд виходив з того, що він їхав автомобілем на гурт молоді, тобто діяв з непрямим умислом на позбавлення Д. життя. Такий висновок суперечить показанням К. і свідків. На попередньому слідстві і в судовому засіданні К. заперечував наявність у ньому умислу на позбавлення Д. життя. Виконуючи маневр автомобілем, він мав на меті забрати з гурту молоді Б., і вся його увага була спрямована праворуч, оскільки саме з цього боку той міг на ходу сісти в машину, а Д. потрапив під автомобіль ліворуч. Ряд свідків підтвердили, що Б. дійсно погрожували побиттям і що К. почав виконувати лівий поворот, не доїхавши до гурту людей близько 10 м. З цього випливає, що К. не мав умислу наїхати на будь-кого, у тому числі й на Д. Разом з тим, як свідчать обставини справи, К. всупереч вимогам пунктів 9.6 та 11.2 Правил дорожнього руху при виконанні лівого повороту був недостатньо уважний до навколишньої обстановки і обрав швидкість, яка за даних умов не відповідала вимогам безпеки руху, що й стало причиною загибелі потерпілого. Тому дії К. необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 215 КК України.[xxi] У тих випадках, коли винний послідовно вчинив два самостійні злочини, один з яких автотранспортний, а другий проти особи або власності, діяння утворює сукупність злочинів.

Автотранспортні злочини можуть бути вчинені в сукупності і з іншими злочинами, зокрема Із злочинами проти порядку управління, проти громадського порядку та ін. У слідчій та судовій практиці трапляються випадки хуліганства, пов'язаного з грубим порушенням правил безпеки ру-ху транспортних засобів.

Якщо злісне хуліганство супроводилося порушенням правил безпеки руху транспорту, то ці дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених статтями 206 і 215 КК.

Так, М. був визнаний винним у злісному хуліганстві та порушенні правил безпеки руху, що спричинилися до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим. Керуючи вантажним автомобілем у нетверезому стані, він наздогнав на дорозі автомобіль ГАЗ-53, яким керував Т., перевозячи кавуни. У кузові були також пасажири. М. зажадав, щоб йому дали кавунів, а коли йому відмовили, став нецензурно лаятися та переслідувати автомобіль ГАЗ-53, заважаючи рухові, заїжджаючи то наперед, то ліворуч, то праворуч і погрожуючи зіткненням. При черговому обгоні М. ударив у лівий борт автомобіль ГАЗ-53, від чого той з'їхав у кювет, пасажири, що були у кузові, дістали легкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження[xxii].

Часто передбачені ст. 215 КК наслідки настають при одночасному порушенні правил безпеки руху кількома учасниками дорожнього руху (водіями, пішоходами, пасажирами та іншими особами). В такому випадку всі особи, винні в порушенні правил безпеки руху, підлягають кримінальній відповідальності за ст. 215 або ст. 217 КК. Вина потерпілого у таких випадках не звільняє іншого порушника правил безпеки руху від кримінальної відповідальності.

Наприклад. Ч., під'їжджаючи на легковому автомобілі до пішохідного переходу, регульованого світлофором, на якому горів червоний сигнал, не зменшив швидкості і не зупинився, а виїхав у другий ряд і продовжив рух, чим грубо порушив п. 6.4 Правил дорожнього руху. Побачивши М. з дитиною на руках, яка переходила вулицю на, відстані 28—ЗО м від пішохідного переходу, Ч. на порушення п. 9.6 Правил дорожнього руху не вжив заходів до зупинки, не справився з керуванням і вчинив наїзд на М. Від заподіяних травм дитина загинула, а М. були завдані тілесні ушкодження.

Дії водія в такому випадку підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 215 КК, незважаючи на вину потерпілої М., яка переходила вулицю на значній відстані від переходу, що певною мірою ускладнювало дорожню обстановку і сприяло транспортній пригоді. Але головною причиною того, що сталося, були дії Ч., який рухався на червоний сигнал світлофора[xxiii].

При порушенні правил безпеки іншими учасниками руху водій транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому випадку, якщо сам він не порушив правил безпеки руху та експлуатації або якщо порушення не перебувало у причинному зв'язку з наслідками. Водій не підлягає відповідальності, якщо шкідливі наслідки настали не через порушення ним правил безпеки руху, а через грубу необережність потерпілого.

Так, безпідставно був засуджений Д., визнаний судом винним у заподіянні У. тяжких тілесних ушкоджень. Д. на легковому автомобілі їхав по вулиці і поблизу зупинки транспорту побачив, як У. переліз через металеву огорожу І став переходити вулицю. Д. знизив швидкість і подав сигнал. На середині проїзної частини У. зупинився. Вважаючи, що У. пропускає його машину, Д. продовжив рух. Але коли відстань скоротилася до 7—8 м У. раптово став перебігати дорогу. Щоб запобігти наїздові, Д. загальмував і відвернув машину праворуч, але лівим переднім крилом зачепив У., заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. У судовому засіданні судово-технічний експерт зробив висновок. що відстань 10—12 м була недостатньою для зупинки автомобіля при швидкості його руху ЗО км за годину. Таким чином, у даному випадку наслідки настали не через порушення правил безпеки руху Д., а через грубу необережність потерпілого. Тому Д. за ці наслідки не може нести кримінальної відповідальності[xxiv].

Якщо внаслідок порушення правил дорожнього руху потерпілим виникла аварійна обстановка, а водій не мав технічної можливості відвернути шкоду, то він не підлягає кримінальній відповідальності.

Так, Г. був визнаний винним і засуджений за порушення правил безпеки руху в ситуації, коли він в ожеледицю рухався на автомашині з підвищеною швидкістю — 35 км за годину, в зв'язку з чим застосоаване ним гальмування з метою відвернути наїзд на М. було безрезультатним.

Це рішення було скасовано судом другої інстанції, який визнав кваліфікацію дій Г. невірною і закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину, оскільки наїзд на потерпілого виник внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху самим потерпілим. Перебуваючи в нетверезому стані і не впевнившись у безпеці, М. став перетинати дорогу в місці, де немає переходу, перед самим автомобілем Г. За таких обставин у водія не було можливості уникнути наїзду[xxv].

Суб'єктом злочину, що аналізується, може бути фізична осудна особа, яка на момент його вчинення досягла Іб-річного віку і фактично керувала транспортним засобом, допустивши порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту. Особа є керуючою транспортним засобом незалежно від того, чи вона професіонал, чи любитель, чи працює за наймом, є його власником чи орендарем, керує ним за дорученням чи самовільно захопивши або угнавши його. Не мають значення обставини, пов'язані з відсутністю в особи прав на керування транспортним засобом, або факт позбавлення такого права в адміністративному чи іншому порядку.

Слід зазначити, що інколи у практиці трапляються невірні рішення щодо суб'єкта цього злочину. Становить певний інтерес такий випадок. За вироком Антрацитівського районного народного суду, що його залишила без змін ухвала судової колегії в кримінальних справах Донецького обласного суду, Ш. засуджено за ст. 98 КК за вбивство з необережності П.

Розглянувши справу за протестом заступника Генерального прокурора України, судова колегія Верховного Суду України вирок та ухвалу судової колегії обласного суду скасувала, а справу закрила за відсутністю в діях Ш. складу злочину. Народний суд встановив, що Ш., не маючи посвідчення на керування автомобілем, без дозволу взяв автомобіль, що належав його батькові. Рухаючись людною вулицею, Ш. розраховував об'їхати людей, але, не маючи досвіду керування автомобілем, наїхав на П., яка при цьому загинула.

Правильно з'ясувавши фактичні обставини події, суд помилково кваліфікував дії Ш. за ст. 98 КК як вбивство з необережності, оскільки своїми діями він порушив правила безпеки руху. Але відповідальність за їх порушення, внаслідок чого настала смерть потерпілої, передбачена ч. 2 ст. 215 КК. Суд, кваліфікуючи дії Ш. як необережне вбивство, взяв до уваги лише суспільно шкідливі наслідки, не врахувавши об'єктивної сторони вчинених ним дій, яка полягає саме в порушенні Правил дорожнього руху, що забороняють особі, яка не має навичок керування транспортними засобами і спеціального посвідчення, керувати такими засобами.

Дії Ш. підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК. Але на час вчинення зазначених дій Ш. не досяг 16-річного віку І тому, відповідно до ст. 10 КК, не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ч, 2 ст. 215 КК[xxvi].

Таким чином, у даному випадку особа, яка не досягла 16-річного віку і порушила правила дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, фактично не може бути притягнута до кримінальної відповідальності. І хоч це не суперечить чинному кримінальному законодавству, проблема скоріше в його недосконалості. Треба, щоб диспозиція ст. 98 КК передбачала як певний вид необережного вбивства таке, що вчинене з використанням предметів підвищеної небезпеки (транспортних засобів, зброї, наркотиків тощо).

За порушення правил безпеки руху під час практичної їзди на автомашині з подвійним керуванням відповідальність несе майстер навчання, а не особа, яка навчається, якщо він не вжив своєчасних заходів до відвернення суспільно небезпечних наслідків. Це положення узгоджується з п. 24.6 Правил дорожнього руху, де сказано, що майстер навчання несе відповідальність як водій згідно з чинним законодавством.

Дії винного, які потягли за собою одночасно наслідки, передбачені різними частинами ст. 215 КК, слід кваліфікувати за тією з них, яка передбачає найбільш тяжкі з наслідків, що сталися. ДІЇ особи, яка, керуючи транспортним засобом, двічі порушила в різний час правила безпеки руху та експлуатації транспорту і в кожному з цих випадків загинула одна людина, треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 215 КК, а в тому разі,коли смерть двох і більше осіб є наслідком тієї самої транспортної події, тобто одного чи пов'язаних між собою кількох порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, — за ч. З ст. 215 КК[xxvii].

Винний у порушенні правил безпеки руху та експлуатації транспорту водій, який заподіяв потерпілому тілесні ушкодження та завідомо залишив його без допомоги, якщо потерпілий перебував у небезпечному для життя стані, повинен нести відповідальність за сукупністю злочинів (статті 215 і 111 КК). При цьому відповідальність водія за ч. 2 ст. 111 КК настає незалежно від того, чи могли інші особи надати потерпілому допомогу.

Якщо в діях водія немає складу злочину, передбаченого ст. 215 КК, але життя потерпілого було поставлено під загрозу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яку вчинив водій, то залишення потерпілого без допомоги за інших необхідних ознак кваліфікується за ст. 111 КК.

Кримінальна відповідальність водіїв за ч. 2 ст. 111 КК виключається у випадку, якщо в наданні допомоги не було необхідності, тобто коли потерпілий не потребував допомоги і сам пішов з місця пригоди, або в разі миттєвої загибелі потерпілого.

Суб'єктом цього злочину може бути тільки та особа, яка своїми діями поставила потерпілого в небезпечний для життя стан. Неврахування цього положення призводить до помилок у слідчій та судовій практиці. Так, Ш. і С. разом угнали автобус. Керував ним Ш. Він порушив вимоги правил дорожнього руху і вчинив наїзд на пішоходів Г., К. і А., чим поставив Їх у небезпечний для життя стан, але допомогу не надав і з місця пригоди втік. В результаті К. померла на місці аварії, А. — в лікарні, а Г. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. За вироком народного суду С. і Ш. були засуджені, зокрема, і за ч. 2 ст. 111 КК. Але таке рішення щодо С. є безпідставним, оскільки під час аварії він перебував у салоні автобуса і ніякими діями не сприяв вчиненню злочину[xxviii].

При кваліфікації дій водія, який порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, слід враховувати певні обставини, що впливають на його поведінку. Слідча і судова практика свідчать про те, що нерідко водій перебуває під впливом переляку від скоєного або побоюється насильства з боку осіб, які знаходяться на місці дорожньо-транспортної пригоди. Тому при розслідуванні цих злочинів необхідно встановити всі фактичні обставини, що мали місце в конкретному випадку, а також їх можливий вплив на дії водія. Сам факт залишення ним місця дорожньо-транспортної пригоди або відсутність його короткий проміжок часу після аварії і надання після цього допомоги потерпілому не утворюють складу злочину, передбаченого ст. 111 КК.

За вироком Новоград-Волинського районного народного суду Житомирської області Г. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК і ч. 2 ст. 111 КК до п'яти років позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, що вчинили умисні злочини, з позбавленням на три роки права керувати транспортними засобами. Рухаючись по шосе на легковому автомобілі, він не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку руху, внаслідок чого під час обгону попутніх транспортних засобів виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив наїзд на пішохода С., заподіявши йому тілесні ушкодження, від яких настала смерть.

Касаційна інстанція цей вирок змінила, перекваліфікувавши дії засудженого з ч. 2 на ч. 1 ст. 111 КК та призначивши йому за сукупністю злочинів чотири роки і шість місяців позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, що вчинили злочини з необережності, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

За постановою президії Житомирського обласного суду судові рішення змінено: до засудженого застосовано ст. 25' КК, а призначене йому позбавлення волі визнано умовним з обов'язковим залученням до праці.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення частково скасовано з таких підстав.

Вина Г. у порушенні правил безпеки руху, які спричинили смерть потерпілого, повністю доведена наявними у справі доказами, і його дії за ч. 2 ст. 215 КК кваліфіковано правильно.

Щодо засудження Г. за ч. І ст. 111 КК, то висновок судових Інстанцій про доведеність його вини не відповідає фактичним обставинам, встановленим у судовому засіданні. Кваліфікуючи дії підсудного за зазначеною статтею, суд виходив з того, що після наїзду на С. і заподіяння йому тілесних ушкоджень Г. з місця пригоди зник, залишивши потерпілого в небезпечному для життя стані, без допомоги, хоч мав можливість ЇЇ надати.

Проте суд не врахував такі обставини. У стадії розслідування і в судовому засіданні Г. пояснив, що, наїхавши на пішохода, перелякався й одразу не зупинився, але через короткий проміжок часу повернувся на місце події і відвіз потерпілого до лікарні. Свідки С., Б., Л. і Ю. підтвердили, що саме Г. подав потерпілому допомогу, доставивши його до лікарні.

Як свідчать матеріали справи, С. був доставлений у лікарню через півгодини після події і помер там через два місяці. Отже фактично Г. надав потерпілому допомогу після наїзду. Та обставина, що він одразу не зупинився, не може в даному випадку розглядатися як залишення потерпілого в небезпеці, оскільки Г. не лише повернувся через короткий проміжок часу на місце наїзду на потерпілого, а й фактично надав йому допомогу.

Такі дії не містять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК. Оскільки Г. визнано винним у цьому злочині необгрунтовано, судові рішення в цій частині скасовано і справу закрито на підставі п. 2 ст. 6 КПК. Г. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК до чотирьох років позбавлення волі умовно з обов'язковим залученням до праці[xxix].

У цій праці не розглядаються питання, що стосуються призначення покарання за аналізовані злочини, але на одному з них ми зупинимось. Йдеться про додаткову міру покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами. У процесі розслідування необхідно встановити, якими видами транспортних засобів мав право керувати обвинувачений чи підсудний.

Справа в тому, що в разі застосування до засудженого цього додаткового покарання йому забороняється керувати будь-якими механічними транспортними засобами.

А чи може бути позбавлений цього права засуджений, який не мав права керувати транспортними засобами і вчинив транспортний злочин? І хоч існують різні точки зору з цього приводу, здоровий глузд підказує: неможливо позбавити суб'єкта того, чого він не має.

За вироком Кам'янсько-Дніпровського районного народного суду К. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України до трьох років позбавлення права керувати транспортними засобами на такий же строк. Касаційна інстанція залишила цей вирок без змін.

К. засуджено за те, що він керував мотоциклом, не маючи відповідних прав, і в складних дорожніх умовах не обрав швидкості, яка б забезпечувала безпеку руху, внаслідок чого не впорався з керуванням і вчинив наїзд на залізобетонну опору, що призвело до загибелі пасажира.

За протестом заступника Голови Верховного Суду України судові рішення змінено з таких підстав.

Вина К. у порушенні правил безпеки руху, що спричинило смерть потерпілого, повністю доведена зібраними у справі доказами, і його дії вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 215 КК. Призначене основне покарання відповідає даним про особу засудженого і тяжкості наслідків, що настали. А от додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами суд призначив засудженому безпідставно. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини" від 24 грудня 1982 р. роз'яснено, що у кожному випадку судам належить обговорювати питання про доцільність застосування чи незастосування до винного додаткової міри покарання — позбавлення права керувати транспортними засобами або займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів.

При цьому слід враховувати, що позбавлення права керувати транспортними засобами може бути призначено і особам, позбавленим цих прав в адміністративному порядку, крім тих, які таких прав не мали[xxx]. А у К. таких прав не було.

Погодившись із протестом, президія обласного суду виключила із судових рішень додаткове покарання[xxxi].



[i] Див.: Правила дорожнього руху України: Введені в дію з 1 травня 1994 р. — Вінниця, 1994.

 

[ii] Див.; Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1987. — № 1. — С. 31—33.

 

[iii] Див.: Радянське право. — 1984. — № 1. — С. 35.

[iv] Див.: Сборник постановлений Пленума и определений коллегий Верховного Суда СССР по уголовным делам. 1971—1979. — М., 1981. — С- 67—72.

 

[v] Див.; Сборник постановлений Президиума и определений судебной коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСФСР. 1974—1979. — М., 1981. — С. 24—25.

 

[vi] Див.; Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1984. — № 1. — С 10—11.

[vii] Див.: Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1989. — № 4. — С. 41.

 

[viii] Див.: Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1990. — № 7. — С. 15—16.

 

[ix] Див: Бюллетень Верховного Суди СССР. - 1987. — № 4. -С. 24—25.

 

[x] Див.: Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1986. — № 7.

 

[xi] Див.: Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1984. — № 5. — С. 40.

 

[xii] Див.: Бюллетень Верховного Суда РСФСР. -- 1980. -№ 2. — С. 10.

 

[xiii] Див.; Радянське право. — 1987. — № 8. — С. 82—83.

 

[xiv] Див.: п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини" від 24 грудня 1982 р. // Постанови... — С. 183.

[xv] Див.; Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1980. — № 9.

 

[xvi] Див.: Радянське право. — 1984. — № 12. — С 68.

 

[xvii] Див.: Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1972. — № 11. — С. 9—10.

[xviii] Див.: Сборник постановлений Пленума ий определений коллегий Верховного Суда СССР по уголовным делам. 1971—1979. — С- 694—698.

 

[xix] Див.. Бюллетень Верховного Суда СССР. — 1983. — № 6. — С. 14.

[xx] Див : п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1982 р. // Постанови... — С. 182.

 

[xxi] Див.: Радянське право. — 1986. — № б. — С. 80.

[xxii] Див.: Сборник постановлений Президиума и определений Судебной коллегни по уголовным делам Верховного Суда РСФСР. 1974—1979. — С. 262—263.

 

[xxiii] Див.: Бюллетень Верховного Суда РСФСР. — 1985. — № 5. — С. 5.

 

[xxiv] Див.: Сборник постановлений Президиума и определений Судебной коллегии по уголовньм делам Верховного Суда РСФСР. — 1974—1979. — С. 20—21.

 

[xxv] Див. Бюллстснь Верховного Суда РСФСР. — 1980. — № 1. — С 15—16.

 

[xxvi] Див.; Радянське право. — 1987. — № 9. — С. 87.

 

[xxvii] Див.: п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1982 р. // Постанови... — С. 183.

 

[xxviii] Див.: Огляд Київського міськсуду за 1992 р.

 

[xxix] Див.: Радянське право. — 1991. — N8 9. — С. 91.

 

[xxx] Див.: Постанови... — С. 182.

[xxxi] Див.: Радянське право. — 1990- — № 3. — С. 86



Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2022