ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi



Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



2. Поняття державної служби і державних службовців: деякі дискусійні питання


Для розуміння сутності інституту державної служби важливо з’ясувати зміст таких понять, як «державна служба» і «державний службовець».

На жаль, досконалого визначення цих понять український законода­вець поки що не винайшов. Чинне законодавство містить визначення, що допускають їх довільне тлумачення. Тому для розкриття змісту означених понять доцільно врахувати наступні пояснення.

При більш детальному розгляді з’ясовується, шо під словом «служба» приховується термін з багатьма значеннями. Під «службою» можна розу­міти, зокрема, і вид діяльності людей (як різновид праці), і явище, й орга­нізаційно-правову форму самостійного державного органу або окремого типу чи виду державної служби (наприклад, Служба безпеки, державна виконавча служба, військова служба, міліцейська служба, дипломатична служба, державна спеціалізована служба тощо). В релігійному аспекті «служ­ба» також має кілька значень (християнська, мусульманська, іудейська, святкова, публічна тощо). Не випадково серед вчених розуміння терміна «служба» є різним, і, як наслідок, немає одностайності щодо визначення терміна «державний службовець».

Термін «державна служба» вперше було легалізовано чинним Законом України «Про державну службу» 1993 р. Було визначено, що «державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави, та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів» (частина перша ст. 1).

З прийняттям Конституції України цей термін набув конституцій­ного закріплення. Зокрема, Конституцією передбачено, що громадяни України «користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування» (частина друга ст. 38).

Сформульоване в згаданому Законі визначення державної служби, як засвідчила практика, не виключає його неоднозначного тлумачення. Певною мірою це пояснюється тим, що для його визначення викорис­тано такі досить складні поняття, як «професійна діяльність», «посади в державних органах та їх апараті», «виконання завдань і функцій дер­жави».

Потрібно розрізняти наступні значення терміна «державна служба».

1.  Державна служба – сукупність таких складових: а) організаційна –
система державних органів, на які Конституцією і законами України по­
кладено повноваження щодо виконання завдань і функцій держави;
б) процесуальна – правила і процедури, що встановлено законом для прий­
няття на службу, її проходження, її припинення; в) людська – корпус
осіб, яким присвоюються ранги державних службовців.

2.  Державна служба – діяльність професійних державних службовців,
які проходять службу в державних органах чи їх апаратах, щодо практич-

281

ного здійснення завдань і функцій зазначених органів у сфері державного управління й регулювання.

3. Державна служба – публічний вид діяльності, спрямований на реа­лізацію не приватних інтересів, а суспільних, тобто публічних інтересів.

Для з’ясування поняття «державні службовці» слід звернутися до зна­чення окремих термінів.

Загалом термін «службовець» є похідним від терміна «служба» і широ­ко використовується в юридичній літературі. Загальноприйнято вважати, що службовці – це особи, які проходять якийсь певний вид служби (дер­жавної, громадської чи комунальної).

Причому службовці виконують специфічні функції в межах суспільно­го поділу нефізичної праці. Слід розрізняти поняття «працівник» взагалі (будь-яка людина, що заробляє власною працею), «робітник» (працівник, який виконує фізичну працю), «службовець» (працівник, який виконує нефізичну працю).

Можна погодитися з тим, що специфіка полягає в тому, що службовці: а) забезпечують умови для матеріального і духовного виробництва, але самі при цьому матеріальних цінностей не створюють; б) володіють особ­ливим предметом праці – інформацією, яка водночас виступає засобом їх впливу на тих, ким управляють (кого обслуговують); в) впливають на лю­дей, обслуговують їх; г) як правило, зайняті розумовою працею; д) працю­ють за винагороду, одержують заробітну плату; е) обіймають посади в дер­жавних, громадських, приватних або інших організаціях, працюють на про­фесійній основі; є) працюють в «чужих інтересах», тобто виконують волю тих, «кому вони підпорядковані й хто оплачує їхню роботу».

Ставлення законодавця до поняття «службовець» було різним, що відбивалося на відповідних термінах. Так, у радянський період вважа­лося, що службовці – це працівники нефізичної і розумової праці, що отримують фіксовану заробітну плату. В той часу радянських кодексах про працю вживалися словосполучення «керівники, робітники і служ­бовці».

До 1991 р. і українське законодавство про працю оперувало такими поняттями як «робітники» і «службовці». Згодом, з метою уніфікації, український законодавець замінив їх узагальненим посиланням «праців­ники».

Зараз, ґрунтуючись на трудовому законодавстві, найчастіше працівників поділяють на «керівників» й «інших працівників». В широкому значенні й зараз працівниками вважаються як керівники, так і службовці. Водночас, поняття «служба» має більш вузьке значення і використовується переваж­но для позначення нефізичної праці. Не випадково для позначення осо­би, зайнятої виконанням інтелектуальної діяльності, вживається поняття «службовець», на відміну від терміна «робітник», який вживається для позначення особи, що виконує фізичну працю. Крім того, перебування на службі пов’язане з обійманням відповідної посади, тоді як робітники виконують робочу функцію за відповідною робочою професією без зайняття посади (як правило).

282

На наш погляд, щодо державних службовців застосування поняття «пра­цівники» (що широко використовується у трудовому праві) в значенні тер­міну для позначення публічного адміністрування слід визнати юридичне некоректним. Потрібно також враховувати, що під час перекладу юридич­них термінів з інших мов на українську інколи застосовується формаль­ний підхід і банальне калькування, що призводить до зміщення акцентів щодо первинного змісту. Вважаємо за необхідне користуватися такими усталеними варіантами значень (російська/українська): «работнику» відпо­відає «працівник»; «рабочему» – «робітник»; «служащему» – «службо­вець» тощо.

На жаль, чинний Закон «Про державну службу» не містить визна­чення поняття «державні службовці» (що є безумовним його недоліком), але пропонує опосередкований підхід до його визначення. Частиною першою ст. 1 визначено державну службу через «професійну діяльність осіб», які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави, за яку вони одержу­ють заробітну плату, а частиною другою тієї самої статті зазначено, що «ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові по­вноваження».

Така конструкція дефініції «державні службовці» передбачає, що аби зрозуміти його суть, необхідно з’ясувати інші терміни та поняття, перед­бачені Законом, а саме – «професійна діяльність», «посади в державних органах та їх апараті», «практичне виконання завдань і функцій держави», «відповідні службові повноваження» тощо.

Враховуючу законодавчу невизначеність терміна «державний службо­вець» та перманентні дискусії щодо визначення поняття «державна служ­ба», доводиться констатувати, що до цього часу єдиного підходу до розу­міння поняття «державні службовці» в Україні не вироблено.

Застосовуються два основних підходи:

1)  державний службовець в широкому розумінні – працівник, який здійснює
на професійній основі у будь-якій державній установі, закладі, органі­
зації, підприємстві суспільно-корисну діяльність та одержує за таку працю
заробітну плату (таке визначення грунтується на широкому розумінні
поняття «державна служба»);

2)  державний службовець у вузькому розумінні – особа, яка перебуває на
службі у держави на посаді, віднесеній до державної служби в державному
органі або його апараті, з метою здійснення специфічного виду публічної
суспільно-корисної діяльності – професійного державного управління та/
або регулювання (державного адміністрування), за що одержує винагоро­
ду з коштів державного бюджету (таке визначення грунтується на вузько­
му розумінні поняття «державна служба»).

Враховуючи наведене вище, доходимо наступних висновків.

• Державну службу слід розглядати як складову механізму державного адміністрування, тобто як форму організації діяльності державного апа­рату з метою безперервного й ефективного здійснення завдань та функцій держави у сферах державного управління і регулювання.

283

Державна служба відрізняється від усіх інших видів служби своєю пуб­
лічністю (загальнодержавний інтерес, а не приватний), професійністю (як
професія), постійністю (не на тимчасовій основі, а на постійній) та фун­
кціонуванням у сфері державного управління/регулювання.

Зміст поняття «державний службовець» безпосередньо залежить від
значення базового терміна «державна служба», і тому, враховуючи супе­
речливість поглядів учених і практиків, варто продовжити дослідження з
метою запропонувати їх більш аргументоване наукове тлумачення.

Поняття «державні службовці» пропонуємо вживати у вузькому зна­
ченні, а саме: «Державними службовцями є службові особи, які склали
Присягу державного службовця України та проходять державну службу в
державних органах (їх апаратах) за рахунок державних коштів з метою
реалізації відповідної частини завдань та функцій держави».



Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2019