ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА ЮРИДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
 

Реклама


Пошук по сайту
Пошук по назві
книги або статті:




Замовити роботу
Замовити роботу

Від партнерів

Новостi
загрузка...

Магнитно-резонансная томография компьютерная томография. Последипломное образование врачей.


Книги по рубрикам

> алфавитний указатель по авторами книг >



8.1. Поняття адміністративного процесу


Сутність адміністративного процесу. Під адміністративним процесом розуміють порядок, правила за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного права. Потреба у їх реалізації виникає при розгляді і вирішенні виконавчо-розпорядчими органами питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб. Наприклад, про державну реєстрацію підприємств, видачу ліцензій або патентів, приватизацію громадянами житла, виділення земельних ділянок під будівництво, притягнення до дисциплінарної або адміністративної відповідальності.

Такі питання прийнято називати індивідуальними управлінськими

справами або адміністративними справами.

Для того, щоб правильно вирішити ту чи іншу адміністративну справу (конкретне індивідуальне управлінське питання), слід реалізувати відповідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати приписи, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку.

Реалізація здійснюється шляхом застосування компетентними органами матеріальних норм з додержанням певної процедури, тобто у визначеному порядку.

Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур — це система встановлених державою обов'язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми.

Отже, адміністративно-проирсуальна норма — це встановлені чи санкціоновані державою обов'язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Діяльність виконавчо-розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно-процесуальних норм прийнято називати адміністративно-процесуальною діяльністю.

Слід зазначити, що адміністративно-процесуальна діяльність не рівнозначна адміністративному процесу. Вона здійснюється виключно з


>>>267>>>

 

конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на підставі конкретних адміністративно-процесуальних норм.

Наприклад, у разі порушення законодавства про рекламу адміністративні справи порушуються щодо конкретних фізичних осіб (юридичних осіб) у разі порушення ними конкретних норм матеріального права, які містяться в Законі України «Про рекламу». Вирішення таких справ здійснюється за конкретними адміністративно-процесуальними нормами, що містяться в нормативному акті Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу. У разі звернення громадянина за субсидією відповідна адміністративна справа вирішується за процесуальними нормами, що містяться у Положенні про порядок призначення і виділення населенню субсидій.

Адміністративно-процесуальну діяльність, здійснену у межах конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.

Отже, адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується і об'єктивується у межах конкретних адміністративних проваджень. Саме вони — адміністративні провадження є структурними складовими адміністративного процесу, а їх сукупність — носієм ознак адміністративного процесу.

До ознак, які дозволяють розглядати адміністративний процес як самостійне правове явище, слід віднести:

-  наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припинення адміністративних справ;

— особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріплені в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);

- наявність особливих адміністративно-процесуальних відносин;

-  обов'язкову участь у вирішенні таких справ компетентних органів (їх посадових осіб).

В сучасній українській теорії адміністративного права адміністративний процес розглядається як найістотніша юридична категорія, у межах якої суб'єкти публічного управління здійснюють реалізацію значного обсягу своїх функцій.

Між тим, історія адміністративного процесу характеризується протистоянням поглядів учених і пройшла стадії від його неприйняття до Детермінації адміністративно-процесуального права та визнання особливі ролі у здійсненні адміністративної реформи.

Наукові дискусії стосовно сутності адміністративного процесу сформували два підходи до його розуміння, залежно від яких визначається його обсяг і зміст. У теорії адміністративного права вони дістали назви:

а)  вузького підходу до розуміння адміністративного процесу;

б)  широкого підходу до розуміння адміністративного процесу.


>>>268>>>

Вузьке розуміння адміністративного процесу пов'язано з його трактуванням як діяльності щодо вирішення спорів і вжиття заходів адміністративного примусу. Найбільш рельєфно ця позиція відображена у працях Н. Г. Саліщевої, яка послідовно відзначала, що адміністративний процес у правовому змісті становить порядок здійснення юрисдикції та застосування процесуальних норм починається виключно у разі виникнення спору та необхідності проведення юрисдикційної оцінки тієї чи іншої дії.

Широке розуміння адміністративного процесу пов'язане з визнанням того, що ним охоплюється будь-яка діяльність з реалізації матеріальних норм адміністративного права, тобто адміністративний процес виступає як порядок реалізації адміністративно-правових норм під час вирішення конкретних управлінських справ.

Представники таких поглядів виходять з загальнометодологічного розуміння процесу як засобу існування матеріального закону у сукупності форм діяльності уповноважених суб'єктів. На базі цієї теоретичної концепціїї вони обгрунтовано доказують, що адміністративний процес не обмежується межами примусових юрисдикційних заходів, а містить всілякі управлінські дії, реалізовані з метою здійснення функцій і цілей управління. Таким чином, головним змістом адміністративного процесу у широкому його розумінні виступає те, що він розглядається як система дій (адміністративних актів, управлінських рішень), що здійснюються органами управління з використанням установленої компетенції та спрямовані на рішення поставлених завдань і досягнення управлінських цілей.

Більше того, не можна не зважати на те, що в юридичній практиці склалися і з успіхом використовуються поняття законодавчого, бюджетного, земельного, правозастосовного процесів, які не вписуються у вузьке розуміння цього явища.

Разом з тим, сутність адміністративного процесу не зводиться лише до забезпечення додержання відповідних правил належного поводження суб'єктів і здійснення позитивної управлінської діяльності. У необхідних випадках вживають і примусових заходів, передбачених санкціями матеріальних норм, які встановлюють адміністративну відповідальність за вчинення правопорушень.

Таким чином, саме широке розуміння адміністративного процесу відповідає сучасним напрямам розвитку правової науки, втіленим у Концепції адміністративної реформи, принципам трансформації державного управління в дієвий інструмент реалізації громадянами своїх прав і свобод, захисту людини від неправомірних дій і адміністративних актів з боку органів управління і їхніх службовців.

Найважливішими ознаками, що дозволяють розглядати адміністративний процес як ціле та самостійне правове явище, слід вважати наявність специфічних адміністративно-процесуальних норм і відносин.


>>>269>>>

Специфіка процесуальних норм полягає у такому.

1.  Вони відрізняються від матеріальних норм своїм призначенням. Матеріальні норми регулюють права та обов'язки суб'єктів і відповідають на запитання «що робити?». Процесуальні норми регулюють порядок, процедуру реалізації цих прав та обов'язків і відповідають на запитання «як, яким чином робити?».

Так, ст. 173 «Дрібне хуліганство» КУпАП передбачає за дрібне хуліганство (нецензурна лайка у громадських місцях, образливе чіпляння до громадян тощо) накладення штрафу, тобто визначає «що робити?» у разі виявлення цього правопорушення.

На запитання «як, яким чином?» накладати адміністративний штраф, відповідають процесуальні норми.

2.  Процесуальні норми другорядні щодо матеріальних. Це означає, що вони виникають й існують лише за наявності потреби у реалізації матеріальних норм, за наявності потреби встановити обов'язкові для виконавчо-розпорядчих органів та їх посадових осіб правила розгляду адміністративних справ.

Слід зазначити, що потреба в адміністративно-процесуальних нормах виникає лише у разі, якщо необхідна спеціальна процедура для вирішення конкретного управлінського питання.

У таких випадках йдеться про матеріальні норми адміністративного права, реалізація яких здійснюється через застосування.

Найбільш характерними у цьому розумінні є норми, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, наприклад, норми ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство).

Разом з тим, і для норм, які реалізуються через виконання і використання, можуть передбачатися відповідні процесуальні правила.

Так, Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств містить матеріальну адміністративно-правову норму такого змісту: «Державній реєстрації підлягають нормативні акти, які стосуються права, свободи і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер».

Ця норма реалізується через виконання (є обов'язком, який необхідно виконувати державним органам, що видають нормативні акти).

Проте, держава не обмежилася встановленням тільки однієї матеріальної норми. Зазначене положення містить і низку процесуальних норм, які визначають порядок подання нормативного акта до реєстрації та звернені до органу, що видав акт. Без виконання приписів, що містяться у цих нормах, не може здійснюватися реєстрація.

Зокрема, акт подається на реєстрацію наступного дня після прийняття (оригінал і дві завірені копії) органом, підпис якого стоїть першим. Він має відповідати чинному законодавству, бути правильно оформленим, без граматичних помилок. До акта додаються: обфунтування про


>>>270>>>

його необхідність, відомості про офіційне узгодження поданого на реєстрацію акта із заінтересованими органами.

Закон України «Про загальні принципи створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» містить матеріальну норму, що дозволяє місцевим державним адміністраціям виходити з ініціативою про створення таких зон.

Ця норма реалізується шляхом використання, тобто у цьому ж законі містяться й адміністративно-процесуальні норми, які визначають дії ініціатора щодо її реалізації.

Так, на реєстрацію слід подати рішення місцевої ради народних депутатів і місцевої державної адміністрації з відповідним клопотанням, проект положення про її статус і систему управління, пропозицію щодо офіційної назви, точний опис меж і карту її території, повне техніко-еко-номічне обгрунтування доцільності створення і функціонування зони, проект Закону про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.

Не потрібні ніякі процесуальні норми для реалізації матеріальних норм шляхом додержання.

Наприклад, матеріальна норма Закону України «Про підприємство» визначає: «Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб».

3. Конкретна адміністративно-процесуальна норма завжди є засобом реалізації кількох матеріальних норм, але забезпечує цю реалізацію тільки частково.

Неможливо побудувати автономну конструкцію, в якій би взаємодіяли тільки дві норми: з одного боку — матеріальна, з другого — процесуальна, тобто конструкцію, в якій процесуальна норма була б замкнена виключно на одну матеріальну норму і забезпечувала б її реалізацію в повному обсязі.

Взята окремо процесуальна норма, як правило, обслуговує кілька матеріальних норм, але ніколи не забезпечує їх реалізацію до кінця. У свою чергу взятій окремо матеріальній нормі для повної реалізації слід взаємодіяти з групою процесуальних норм. Саме тому другорядність норм процесуальних щодо норм матеріальних не означає, що матеріальна норма породжує процесуальну.

Повернемося, наприклад, до застосування штрафу. Щоб накласти штраф за адміністративну провину потрібен розгорнутий у часі ланцюжок дій, що послідовно змінюють одна одну: складання протоколу, збирання і оцінювання доказів, винесення постанови, виконання постанови тощо.

Кожна з цих дій регулюється окремими і конкретними процесуальними нормами.

Так, норми ст. 221 визначають тих, хто розглядає цю категорію справ (суди); норми ст. 225 — ким складається протокол; норми ст. 256 — зміст протоколу; норми ст. 278 — порядок підготовки і розгляду справ; норми


>>>271>>>

ст. 283 — зміст постанови у справі; норми ст. 307—310 — провадження з виконання постанови про накладення штрафу.

Таким чином, ніяка окремо взята процесуальна норма не узмозі реалізувати матеріальну норму (у цьому випадку про накладення штрафу) у повному обсязі. Вона реалізує якусь її частину. Разом узяті перелічені процесуальні норми становлять процедуру, що забезпечує реалізацію до кінця.

Водночас перелічені процесуальні норми розраховані не тільки на матеріальні норми ст. 173, а й на будь-які норми глав 5—15 (статті 41— 212-1) КУпАП.

5. Адміністративно-процесуальні норми забезпечують реалізацію матеріальних норм не лише адміністративного права. Цю функцію виконують і щодо інших правових галузей.

Так, нормами цивільного законодавства встановлено, що автори винаходів і промислових зразків мають право на одержання патентів, в яких закріплюється авторство на ці винаходи чи промислові зразки (ст. 517 ЦК).

Порядок одержання патентів детально врегульований адміністративно-процесуальними нормами, які містяться в законах України «Про охорону прав на винахід» і «Про охорону прав на промислові зразки» (відповідно статті 12—22 та 11—19) від 15 грудня 1993 p., а також у низці положень і правил, які стосуються видачі патентів у конкретних галузях і сферах. Наприклад, Правила складання і подання заявки про видачу патенту на сорт рослини, затверджені наказом Держпатенту від 11 лютого 1994 р. № 27.

Як юридичне явище адміністративний процес характеризується тим, що під час його здійснення виникають адміністративно-процесуальні відносини. Особливістю адміністративно-процесуальних відносин є те, що вони у своєму розвитку породжують низку процесуальних зв'язків. Так, під час вчинення адміністративного проступку виникають процесуальні відносини між громадянином (правопорушником) і органом, що розглядає справу.

У процесі розгляду справи і розвитку цих правовідносин виникають процесуальні зв'язки, зумовлені необхідністю збирання доказів (опитування свідків, вивчення документів, залучення перекладачів, експертів і т. ін.). Таким чином, поряд з основними, головними адміністративно-процесуальними відносинами, завжди виникають супутні процесуальні правовідносини, що регулюються процесуальними нормами.

Адміністративний процес відрізняється від інших видів юридичної процесуальної діяльності і насамперед від кримінального та цивільного процесів. Відмінності, що існують між ними, чітко виявляють специфіку адміністративного процесу.

Ці відмінності полягають у такому:

по-перше, адміністративний процес реалізується у сфері публічного


>>>272>>>

управління (кримінальний і цивільний — при здійсненні правосуддя). Адміністративний процес є частиною виконавчо-розпорядчої діяльності, оскільки становить врегульовані процесуальними нормами управлінські відносини, та юридичним вираженням управлінської діяльності;

по-друге, адміністративний процес не обмежується діяльністю щодо розгляду спорів і вжиття примусових заходів, а включає також діяльність з реалізації регулятивних норм, діяльність, так би мовити, позитивного, організуючого характеру. Це пояснюється специфікою управління як діяльності в основному творчої, в якій метод примусу є не основним, а допоміжним;

по-третє, адміністративний процес реалізується суб'єктами які: а) належать до різних структур державнорго апарату, наприклад, до МВС, судів, податкової адміністрації; б) різняться своєю правовою природою, оскільки серед них є як органи держави, так і органи місцевого самоврядування; в) поряд з вирішенням адміністративних справ, вони виконують не менш важливі управлінські функції, наприклад, аналітичну.

Принципи адміністративного процесу. Здійснення адміністративного процесу грунтується на системі принципів, до яких належать: законність; охорона інтересів держави і особи; публічність (офіційність); самостійність і незалежність у прийнятті рішень; об'єктивна (матеріальна) істина; гласність; рівність учасників процесу перед законом; швидкість та економічність; провадження процесу національною мовою; відповідальність посадових осіб.

/. Законність. Цей принцип виражає адміністративний процес як суто юридичну діяльність, що здійснюється тільки на основі спеціальних процесуальних норм. Державні органи в адміністративному процесі діють у межах закріпленої за ними компетенції.

Так, повноваження органів і посадових осіб, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, містяться в КУпАП, а його ст. 222 визначає, зокрема, категорії справ, підвідомчі органам внутрішніх справ (міліції), ст. 214 розмежовує компетенцію органів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення тощо.

2. Охорона інтересів держави і особи. Цей принцип вказує на демократизм адміністративного процесу. Органи, що розглядають індивідуальні справи і приймають за ними рішення, зобов'язані забезпечити захист інтересів держави, громадського порядку, прав і свобод особи, інтересів підприємств, організацій, закладів. Громадянам надається юридична допомога, вони можуть користуватися послугами адвоката. Послідовне, повне і неухильне врахування інтересів держави і особи безпосередньо відображається на ефективності адміністративного процесу і є обов'язком будь-якого органу або посадової особи, що розглядає і вирішує адміністративну справу. До їх завдань входить також обов'язок стежити за належним використанням сторонами своїх прав, щоб це не зашкодило інтересам держави та учасників процесу.


>>>273>>>

3.  Публічність (офіційність). Цей принцип адміністративного процесу полягає в його доступності для громадян. Розгляд конкретних справ, збирання необхідних доказів і матеріалів є обов'язком державних органів та їх посадових осіб. Усе це здійснюється за рахунок держави.

Так, у коментарі до ст. 268 «Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності» КУпАП підкреслюється, що обов'язок доведення покладено на органи, що розглядають адміністративну справу. Відсутня також будь-яка плата з боку громадян за участь у процесі, оформлення матеріалів, прийняття рішення.

4.   Самостійність  і  незалежність у  прийнятті рішень.  Вирішувати справи, що входять до кола повноважень органу або посадової особи, є їх обов'язком. Державний орган може ухилитися від розгляду і вирішення індивідуальної справи, перекласти на будь-кого свої обов'язки.

Стосовно провадження у справах про адміністративні правопорушення цей принцип закріплено в ст. 217 «Повноваження посадових осіб, які розглядають справи про адміністративні правопорушення» КУпАП, яка визначає, що ті чи інші справи можуть розглядати тільки визначені законом посадові особи і в межах своїх повноважень.

5.  Об'єктивна (матеріальна) істина. Цей принцип означає, що всі справи розглядаються всебічно, збираються, перевіряються і враховуються всі необхідні матеріали і докази.

Так, коментар до ст. 251 «Докази» КУпАП підкреслює, що одним з найважливіших завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є повне, об'єктивне з'ясування обставин цієї справи, що дозволяє відшукати істину у справі. Додержання цього принципу виключає прояви суб'єктивізму, забезпечує прийняття справедливого рішення.

6. Гласність. Принцип гласності передбачає можливість для учасників адміністративного процесу безпосередньо знайомитися з усіма матеріалами у справі та розглядати його відкрито. Вимога про відкритий розгляд справи означає, що відповідний орган або посадова особа зобов'язані своєчасно повідомити учасникам про місце, час розгляду справи.

Органи і посадові особи не мають права відмовити заінтересованим особам у їх проханні бути присутніми на розгляді конкретних справ про адміністративні правопорушення.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення згідно зі ст. 249 «Відкритий розгляд справ про адміністративні правопорушення» КУпАП може провадитися за місцем роботи або проживання правопорушника. Стаття 286 «Доведення постанови про накладення адміністративного стягнення до відома громадськості» КУпАП передбачає інформування громадськості про накладення адміністративного стягнення.

7.  Рівність учасників адміністративного процесу перед законом. Цей принцип визначається конституційним положенням про рівність усіх громадян України. Законодавством закріплено статус сторін процесу, встановлено їхні права та обов'язки як учасників адміністративне-


>>>274>>>

процесуальних відносин. Кожна зі сторін має право брати участь у всіх стадіях процесу, надавати докази і вимагати їх розгляду.

Щодо цього принципу в законодавстві про адміністративні правопорушення існує чітка норма — ст. 248 «Розгляд справи на засадах рівності громадян», яка визначає, що всі громадяни рівні перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, інших обставин. Не існує будь-яких спеціальних органів, які розглядали б справи щодо окремих груп громадян, що різняться за зазначеними ознаками.

8.  Швидкість та економічність. Цей принцип є наслідком оперативності як властивості управлінської діяльності. Він забезпечується закріпленням у законодавстві строків, у межах яких здійснюється провадження в індивідуальних справах, виконуються рішення. Як приклад можна навести ст. 277 КУпАП, яка встановлює строки розгляду справ про адміністративні правопорушення:

15 діб — загальний;

1 доба — незаконне придбання наркотичних речовин без мети збуту; незаконні операції з валютою; дрібне хуліганство;

З доби — торгівля з рук у невстановлених місцях; незаконний продаж товарів; порушення порядку проведення мітингів;

5 діб — порушення режиму радіаційної безпеки; дрібне розкрадання;

7 діб — порушення, пов'язані з використанням газу.

9.  Провадження процесу національною мовою. Цей принцип зумовлений багатонаціональним складом населення України і закріплений законодавче. У ст. З Закону України «Про мови» зазначається, що в роботі державних, громадських органів, підприємств, закладів, організацій, розташованих у місцях мешкання більшості громадян іншої національності, поряд з українською, може використовуватися мова національності чи мова, яка прийнятна для всього населення.

Стаття 5 забезпечує громадянам право звертатися до державних, громадських та інших організацій мовою, яка прийнятна для сторін. Відмова посадової особи прийняти і розглядати звернення громадянина на підставі незнання мови, якою він звернувся, тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.

Стаття 19 вказує, що коли особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, не володіє мовою, на якій здійснюється адміністративне провадження, то вона може виступати рідною мовою і користуватися допомогою перекладача.

10. Відповідальність посадових осіб. Порушення встановленого порядку адміністративно-процесуальної діяльності, бюрократичне ставлення до громадян та їхніх звернень тягне за собою застосування до винуватців заходів дисциплінарної, матеріальної та кримінальної відповідальності. Так, ст. 27 Закону України «Про об'єднання громадян» передбачає


>>>275>>>

відповідальність посадових осіб легалізуючих органів за порушення законодавства про об'єднання громадян.

Суб'єкти (учасники) адміністративного процесу. Адміністративний процес характеризується різноманітністю суб'єктів. Як сторони (учасники, суб'єкти) в адміністративному процесі виступають юридичні та фізичні особи; виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування; адміністрації підприємств, закладів, організацій і громадські організації; політичні партії та органи самоорганізації населення; об'єднання громадян і просто громадяни, а також іноземці та особи без громадянства тощо.

Аналіз усього масиву учасників адміністративно-процесуальних відносин дає змогу виділити п'ять груп суб'єктів адміністративного процесу: 1) громадяни; 2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їх апарату; 3) об'єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб'єкт-ність; 4) державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами та обов'язками; 5) інші державні органи та їх посадові особи.

Коротко зупинимося на характерних рисах кожного із зазначених суб'єктів.

/. Громадяни мають загальну правосуб'єктність, у тому числі й адміністративного процесу в будь-якій галузі управлінської сфери: господарській, соціально-культурній, адміністративній, політичній. Така властивість адміністративної правосуб'єктності громадян породжує в усіх інших суб'єктів адміністративного процесу обов'язок додержуватися їхніх прав.

Особливістю адміністративно-процесуальної правосуб'єктності громадян є їхня некомпетентність щодо вирішення адміністративних справ (якщо не наділені спеціальними повноваженнями, але у цьому разі вони вже належать до іншої категорії суб'єктів).

2. Виконавчо-розпорядчі органи. Ця група суб'єктів відіграє визначну роль у вирішенні індивідуально-конкретних справ. Разом з тим, адміністративно-процесуальна правосуб'єктність виконавчо-розпорядчих органів неоднакова. Вона поділяється на загальну, галузеву та спеціальну.

Загальну правосуб'єктність мають ті органи, до компетенції яких входить вирішення широкого кола справ, незалежно від їх галузевої компетенції. До них належать, наприклад, місцеві адміністрації, виконкоми Рад народних депутатів.

Галузеву — мають органи, до завдань яких входить вирішення справ У межах галузі. Це відділи та служби міністерств.

Спеціальну — мають органи, створені спеціально для вирішення вузького кола справ. Наприклад, адміністративна комісія районної державної адміністрації.


>>>276>>>

Слід зазначити, що виконавчо-розпорядчі органи, як правило, є обов'язковою стороною, обов'язковим учасником адміністративного процесу.

3.    Об'єднання   громадян.   Адміністративно-процесуальна   право-суб'єктність об'єднань громадян закріплена в Законі «Про об'єднання громадян». Вона виникає у разі реалізації ними своїх прав, передбачених ст. 20 цього Закону (наприклад, захист інтересів членів громадської організації), а також у випадках порушення законодавства з боку легалізуючих органів (ст. 27) та самих об'єднань громадян, коли до останніх застосовуються санкції, передбачені статтями 29, ЗО, 31 і 32 (штраф, попередження, тимчасова заборона діяльності, примусовий розпуск).

4. Посадові особи і державні службовці, їх адміністративно-процесуальна правосуб'єктність зумовлена двома обставинами:

по-перше, важливе значення має належність державних службовців до певної категорії керівників або спеціалістів. Зрозуміло, що правосуб'єктність керівника ширша, ніж спеціаліста;

по-друге, значну роль відіграє зміст посадових прав та обов'язків. Так, голова районної держадміністрації і начальник управління міністерства належать до однієї категорії (3), але зрозуміло, що їх правосуб'єктність різна.

5.  Інші державні органи та їх посадові особи. Спеціальною адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю володіють і деякі інші передбачені законом державні органи та посадові особи. Так, районні (міські) судді одноосібне розглядають низку справ про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП), в органах прокуратури ведеться провадження за скаргами та заявами громадян, порушується дисциплінарне переслідування (дисциплінарне провадження) щодо посадових осіб тощо.

Слід зазначити, що лише цієї класифікації суб'єктів адміністративного процесу явно недостатньо для з'ясування специфіки їх адміністративно-процесуального становища.

Для визначення їх адміністративно-процесуального статусу важлива і та роль, яку кожен із суб'єктів виконує у процесі. За характером процесуального статусу всі суб'єкти поділяються на три групи:

1) суб'єкти, що вирішують справу;

2)  суб'єкти, стосовно яких вирішується справа;

3) допоміжні учасники процесу.

До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи, до другої — практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи, до третьої — свідки, потерпілі, експерти, перекладачі, адвокати.

Конкретний перелік учасників адміністративно-процесуальних відносин залежить від виду адміністративного провадження.


Головна сторінка  |  Література  |  Періодичні видання  |  Побажання
Розміщення реклами |  Про бібліотеку


Счетчики


Copyright (c) 2007
Copyright (c) 2013